Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Він на хвильку замовк, і губи його розтулились, оголивши зуби. Бонд бачив, що він готовий сказати щось іще.

— Отож, буде зручно, якщо ви помрете разом, — підсумував «Містер Біґ». — А це станеться так, як я задумав, — він поглянув на годинник, — за дві з половиною години. О шостій — плюс-мінус кілька хвилин.

— Що ж — насолоджуймося цими хвилинами, — зронив Бонд. — Я дуже люблю життя.

— В історії визвольної боротьби негрів, — невимушено провадив «Містер Біґ», — уже є великі атлети і видатні музиканти, славетні письменники, вчені й лікарі. Свого часу, — як і в історії розвитку будь-якої раси, — з’являться визначні люди й в інших галузях. — Він зробив паузу, потому продовжив: — Звісно ж, вам не поталанило, містере Бонд, — так само, як і цій дівчині — зустріти на своєму шляху великого негра-злочинця. Я спеціально послуговуюся цим примітивним словом, містере Бонд, бо ви свого роду теж поліцейський і самі б ужили його. Але я вважаю себе особою, яка має особливі здібності, певну моральну силу і здатність встановлювати власні закони та діяти відповідно до них, а не до тих правил, що відповідають інстинктам найпримітивніших з людей. Без сумніву, містере Бонд, ви читали книгу Троттера «Інстинкти натовпу в часи війни та миру»113. Отже, за складом характеру я належу до вовків і волію жити згідно із законами вовчої зграї. Природно, що для отари овець такий вовк — злочинець.

— І правда полягає в тому, містере Бонд, — після хвилі мовчання провадив далі «Містер Біґ», — що я не тільки виживаю у цьому світі, а й дуже успішний, хоча і протистою мільйонам овець — усім цим я завдячую володінню найсучаснішими прийомами, які змалював при нашій останній зустрічі, а також завдяки своїй безмежній працездатності. Це не марудна рутинна робота, а праця художника — тонка і творча. І я вважаю, містере Бонд, що зовсім неважко перехитрити овець, скільки б їх не було, якщо готовий присвятити своє життя головній справі й технічно дуже добре оснащений вовк.

— Дозвольте мені продемонструвати вам, як працює мій розум. Розгляньмо, скажімо, спосіб, який я вибрав для того, щоб умертвити вас. Це — сучасний варіант того старого методу, який застосовував ще мій далекий предок, сер Генрі Морґан. Уже в ті часи такий метод був відомий як «протягування під кілем».

— Прошу вас, продовжуйте, — озвався Бонд, не дивлячись на Солітер.

— На борту нашої яхти є параван, — провадив далі «Містер Біґ», наче хірург, який змальовує своїм студентам деталі майбутньої операції, — котрий ми використовуємо для ловлі акул та іншої великої риби. Параван, як вам, певно, відомо — це великий плавучий пристрій у формі торпеди, прив’язаний канатом до судна, здатний утримувати кінець тральної сітки і притягувати її до яхти, коли судно рухається, а також пристосований для того, щоб перерізати линви мін у часи війни.

— Тож я й маю намір, — буденним тоном сказав «Містер Біґ», — прив’язати вас до паравана і протягнути морем, аж поки обох не зжеруть акули.

Він укотре зупинився і оглянув пару зв’язаних. Солітер дивилася широко розплющеними очима на Бонда, а Бонд напружено розмірковував, намагаючись уявити, що на них чекає. Відчував, що мусить щось сказати.

— Ви — велика людина, — врешті мовив, — і одного дня помрете великою, жахливою смертю. Якщо вб’єте нас, то ваша смерть настане швидко: я про це вже потурбувався. Ви або невдовзі збожеволієте, або таки побачите, до чого призведе наша смерть.

Бонд говорив, але розум його продовжував напружено працювати, відлічуючи години й хвилини, бо він знав, що смерть самого «Містера Біґа» невблаганно наближається, адже кислота неухильно роз’їдає мідний дротик міни — тож остання мить життя «Біґа» вже близько. Але чи будуть вони із Солітер іще живі до того моменту? Для їхньої смерті потрібні лише хвилини, а може, навіть секунди. Піт стікав чолом Бонда, скапуючи на шию. Бонд посміхнувся Солітер. Вона невидющими очима глянула у відповідь.

Раптово вона жахливо закричала, від чого Бонд аж здригнувся.

— Я не знаю! — крикнула вона. — Я не можу того побачити, але вона вже близько... зовсім поруч! Однак...

— Солітер! — гукнув Бонд, наляканий тим, що жахіття, котрі вона побачила в майбутньому, можуть якимось чином попередити «Містера Біґа». — Тримай себе в руках!

У його голосі почулися роздратовані нотки

Очі Солітер прояснилися, й вона глянула на нього, не розуміючи.

«Містер Біґ», заговоривши знову рівним тоном,

сказав:

— Я не маю наміру збожеволіти, містере Бонд. І що б ви не замислили, це не зіб’є мене з пантелику. Ви помрете десь за рифами, і свідків цього не буде. Я тягатиму морем ваші рештки доти, доки від них нічого не залишиться. В цьому і є суть моєї геніальної задумки. Ви, певно, знаєте, що баракудам й акулам відведена певна роль у вудуїзмі. Ваші жертви виявляться прийнятими, і Барон Самеді буде умиротворений. Такий розвиток подій задовольнить також моїх послідовників. Я ж лише продовжу свої експерименти з кровожерливими рибами. Знаю, що вони нападають лише тоді, коли вчувають у воді запах крові. Тож ваші тіла тягнутимуть від самого острова на буксирі. Параван відкине їх на гострі рифи. Гадаю, що ви не зазнаєте ушкоджень між рифами. Але ми кинемо у воду потрухи та виллємо туди кров — як це робимо щоночі — тож акули заковтнуть усе це. Таким чином, коли ваші тіла проминуть рифи, боюся, що вони кровитимуть і виглядатимуть дуже непривабливо. Заодно ми перевіримо правильність моєї теорії.

«Містер Біґ» поклав руку на двері й розчахнув їх.

— А тепер я вас полишаю, — сказав, — щоб ви подумали про бездоганність методу вашої спільної смерті. Будуть дві смерті, але — жодних підтверджень цього. Забобонів дотримано. Мої послідовники також задоволені. Тіла використано для наукових потреб.

— Ось що я мав на увазі, містере Джеймсе Бонд, коли говорив про свою безмежну вигадливість й артистизм.

Він зупинився у дверях і востаннє глянув на них.

— Коротко кажучи: на добраніч вам обом!

Терор на морі

Було ще темно, коли обидва охоронці прийшли за ними. Їм перерізали мотузки на ногах, але руки й далі були зв’язані. Повели кам’яними сходами нагору. Тут Бонд із Солітер стояли серед нечисленних дерев, і Бонд із насолодою вдихав прохолодне вранішнє повітря. Він дивився крізь дерева на схід, підмічаючи, що зорі там зблідли, а горизонт посвітлішав. Нічна пісня цвіркунів уже була майже доспівана, і десь углибині острова перші трелі виводив пересмішник.

Бонд вирішив, що зараз десь пів на шосту.