Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

class="p">Так вони простояли кілька хвилин. Повз них проходили негри, несучи кошики з домашнім скарбом і заплічні мішки, збуджено перемовляючись. Двері вкритих пальмовим листям хатинок між деревами були розчахнуті. Чоловіки поспішали у бік пристані — направо від того місця, де стояли Бонд і Солітер — та зникали за урвищем. Вони не поверталися. Це скидалося на евакуацію. Табір згортався.

Бонд потерся оголеним плечем об Солітер, і вона притиснулася до нього. Після нічної в’язниці було прохолодно, і Бонд зіщулився. Але все-таки тут почувався краще, ніж унизу, в очікуванні.

Вони обидвоє знали, що буде далі — й знали правила гри.

Коли «Біґ» полишив їх, Бонд не марнував часу. Пошепки оповів дівчині про магнітну міну на корпусі яхти, котра мала вибухнути за кілька хвилин по шостій, і пояснив, які фактори вирішально вплинуть на те, хто помре цього ранку.

По-перше, він розраховував на маніакальну педантичність та схильність «Містера Біґа» до точності. «Секатур» має відплисти точнісінько о шостій. На небі не має бути ні хмаринки, бо тоді видимість у районі рифів виявиться недостатньою для безпечного проходження поміж скелями, отож, «Містер Біґ» може відкласти відбуття. Якщо в момент вибуху Бонд та Солітер будуть на пристані поруч із «Містером Біґом», то неминуче загинуть.

Але якщо яхта відбуде все-таки чітко за графіком, то де саме будуть підвішені їхні тіла і на якій відстані від корпусу яхти? Певно, з боку порту, щоб параван безпечно проминув рифи. Бонд ризикнув припустити, що довжина линви паравана має бути п’ятдесят ярдів, а вони перебуватимуть за двадцять–тридцять ярдів позаду паравана.

Якщо його припущення правильні, то їх протягнуть між рифами через п’ятдесят ярдів після того, як прохід подолає «Секатур». Швидкість яхти в цьому місці становитиме приблизно три морські вузли, а потім збільшиться до десяти і навіть двадцяти. Спочатку їхні тіла проминуть острів, описавши плавну дугу, перевертаючись та перекручуючись на кінці линви. Але коли параван вирівняється і яхта промине рифи, вони все ще наближатимуться до скель. Прохід між скелями параван подолає лише тоді, коли самé судно буде вже за сорок ярдів од нього. Їх тягтимуть слідом за параваном. Бонд здригнувся, уявивши, яких каліцтв зазнають їхні тіла, подолавши десять ярдів гострих, як леза бритви, коралових рифів та дерев. Принаймні, шкіра на їхніх спинах та ногах буде геть зідрана.

Пробравшись крізь рифи, вони стануть суцільною гігантською кровоточивою наживкою, і вже за кілька хвилин перша-ліпша акула чи баракуда накинеться на них.

А «Містер Біґ» тим часом спокійнісінько сидітиме собі на кормі, спостерігаючи за кривавою виставою — можливо, навіть у бінокль — і лічитиме хвилини й секунди, дивлячись, як людська наживка ставатиме все меншою й меншою та поки якась рибина остаточно не перегризе закривавлений канат.

І з них урешті-решт не залишиться нічого!

Тоді параван піднімуть на палубу, і яхта граційно попливе собі в далекі порти — на острів Флорида-Кіс, мис Сейбл чи на висушену сонцем пристань у гавані Сент-Пітерсберга.

А якщо міна вибухне, коли вони все ще перебуватимуть у воді — лише за п’ятдесят ярдів од яхти? Яким буде вплив вибухової хвилі на їхні тіла? Він може виявитися й несмертельним. Корпус судна візьме на себе основний удар, а рифи навіть можуть захистити.

Тож Бондові тільки й залишалося, що гадати та припускати.

Передусім їм слід було просто вижити. Вони будь-що мали дихати, коли їх зв’язаними протягуватимуть морем. Багато залежало від того, як саме їх зв’яжуть. «Містер Біґ» був зацікавлений у тому, щоб вони якомога довше залишалися живими — до чого йому мертва наживка?

Якщо ж вони будуть усе ще живі, коли на поверхню вигулькне перший плавник акули, то Бонд вирішив, що втопить Солітер: підімне її під себе і триматиме так, поки вона не захлинеться. Тоді спробує втонути і сам, підпірнувши під її мертве тіло.

Жахи увесь час переслідували його — при кожному повороті думки збудженого мозку, адже «Великий злочинець» приготував для них по-справжньому моторошну смерть. Однак Бонд знав, що мусить залишатися холоднокровним та рішучим, аби до кінця боротися за їхнє життя. Його гріла лише думка про те, що і «Містер Біґ», і його люди також помруть. І бриніла надія, що їм із Солітер усе-таки вдасться вижити. Для ворога ж надії вижити майже не було — хіба би міна не спрацювала.

Упродовж останньої години перед виходом з печери усі ці думки, припущення і плани вихором крутились у голові Бонда. Він поділився із Солітер надіями — але не побоюваннями.

Вона лежала навпроти, не зводячи з нього втомлених блакитних очей, покірна, довірлива; вбираючи, мов губка, його слова, милуючись ним, — податлива та любляча.

— Не турбуйся про мене, коханий, — сказала, коли за ними прийшли. — Я щаслива бути з тобою знову. Моє серце сповнене тобою. Чомусь я зовсім не боюся — хоча навкруги лише смерть. Чи любиш ти мене хоч трохи?

— Так, — відповів Бонд. — І ми ще насолоджуватимемося нашою любов’ю!

— Встати! — гаркнув один із охоронців.

Надворі дедалі світлішало, і Бонд почув, як за скелями заводять дизельні двигуни яхти. З навітряного боку подув легенький вітерець, однак з підвітряного — там, де стояла яхта — був повний штиль, і поверхня води нагадувала дзеркало.

На пристань прибув «Містер Біґ» зі шкіряною валізкою у правиці. Якусь мить постояв нерухомо, відновлюючи дихання. На Бонда, Солітер та двох охоронців із пістолетами в руках він не звертав жодної уваги.

Поглянувши на небо, раптом гукнув голосним та чистим голосом, дивлячись на вогненний край сонця, що сходило.

— Дякую тобі, сер Генрі Морґан! Твій скарб буде гідно витрачено! Пошли нам іще попутного вітру!

Негри-охоронці здивовано вирячили очі.

— Невдовзі подме Вітер-Могильник, — зауважив Бонд.

«Містер Біґ» мовчки поглянув на нього.

— Усе перенесене? — запитав охоронців.

— Так, хазяїне, — озвався один з них.

— Ведіть їх, — наказав «Біґ».

Вони усі підійшли до краю скелі й почали спускатися крутими сходами — один охоронець спереду, інший — позаду. «Містер Біґ» ішов останнім.

Двигуни довгої граційної яхти тихо пихкали, вихлопні гази тоненькою цівочкою виривались у повітря.

Двоє негрів на пірсі відв’язували швартови. На сірому вузенькому капітанському містку стояли, крім капітана та лоцмана, лише троє матросів. Усю палубу довкруж, за винятком спеціального стільчика на кормі для ловлі риби, займали ємності з рибками. Червоний прапор торговельного флоту Великої Британії тріпотів на реї; смуги та зірки американського прапора поки що залишалися спущеними.

За кілька ярдів від яхти погойдувався на хвилях довгий — завдовжки шість футів — червоний параван-торпеда. У непевному світанковому світлі він виглядав аквамариновим. Параван був причеплений до великої бухти