Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Ще через двадцять кроків опинились на іншому, меншому майданчикові, в кінці якого були двері з новісіньким ланцюгом та висячим замком. Двері були зроблені з металевих пластин — коричневих і заіржавлених. «Містер Біґ» знову зупинився, й тепер вони стояли на невеличкому виступі скелі бік у бік.

На якусь мить Бонд подумав про втечу, однак, неначе прочитавши ці міркування, охоронець-негр відтіснив його від «Біґа» до стіни. Бонд прекрасно усвідомлював, що його головне завдання — залишитися живим, дістатися Солітер і якимось чином завадити їй ступити на приречений корабель, де кислота вже почала повільно роз’їдати мідний дротик магнітної міни.

Звідкілясь згори подув холодний струмінь повітря, і Бонд відчув, що на ньому висох піт. Правицею він доторкнувся до рани на лівому плечі, не зважаючи на більш як відчутний дотик кинджала під ребрами. Кров засохла, і рана вкрилася кірочкою, а рука задерев’яніла та страшенно боліла.

«Містер Біґ» нарешті заговорив.

— Цей вітер, містере Бонд, — кинув, — відомий на Ямайці як Вітер-Могильник.

Бонд здвигнув здоровим плечем, намагаючись стримати дихання.

«Містер Біґ» повернувся до залізних дверей, вийняв з кишені ключ і відімкнув замок. Зайшов усередину. Бонд та охоронці ступили за ним.

Це була вузька, довга кімната, що нагадувала коридор, і на однакових відстанях — приблизно ярд — на стінах у ній стирчали кайданки. У дальньому кінці кімнати — там, де зі стелі звисав ліхтар-«блискавка» — на підлозі, прикрита ковдрою, лежала нерухома фігурка. Біля дверей, просто над ними, звисав іще один ліхтар, і тут стояв запах вологого каменю, й давніх тортур, і смерті.

— Солітер, — просто сказав «Містер Біґ».

Бондове серце тріпонулось, і він рвонув уперед, але величезна рука схопила його за плече.

— Вважай-но, білий чоловіче! — роздратовано гримнув охоронець і заломив Бондову руку за лопатку, піднімаючи її все вище й вище, аж поки Бонд не витримав та не копнув його лівою ногою в гомілку, спричинив собі біль більший, аніж охоронцеві.

«Містер Біґ» розвернувся. У величезній лапищі він тримав маленький пістолет.

— Відпусти його, — спокійно мовив «Біґ». — Якщо хочете мати додатковий рубець, містере Бонд, то ви його отримаєте. У мене тут шість патронів.

Бонд шарпнувся вперед. Солітер скочила на ноги — назустріч йому. Зуздрівши його, вона розплакалася, простягаючи до нього руки.

— Джеймсе! — схлипувала. — О Джеймсе!

Вона мало не заточилась. Їхні руки сплелися.

— Принесіть мотузку! — звелів «Містер Біґ» у дверях.

— Усе буде гаразд, Солітер! — запевнив Бонд, знаючи, що нічого хорошого не буде. — Усе в порядку — я тепер тут, із тобою.

Він допоміг дівчині втриматися на ногах і стояв, піддержуючи її за руку. Ліва рука пекельно боліла. Дівчина була бліда і розтріпана. На її чолі темнів синець, під очима залягли глибокі чорні тіні. Обличчя Солітер змарніло, й на ньому виднілися сліди сліз. Жодної косметики. Одягнена вона була в брудний білий лляний костюм, а взута у сандалі на босу ногу. Дівчина якось змізерніла.

— Що цей виродок робив із тобою? — запитав Бонд та міцно пригорнув її до себе. Вона припала до нього, сховавши голову на його плечі.

Потім відсахнулася й поглянула на свою руку.

— Та ти весь у крові! — вигукнула. — Що з тобою?

Вона повернула його до себе і зауважила кров, що запеклася на його плечі, та чорну смугу на руці.

— Мій любий, що з тобою?

Солітер знову почала плакати, жалісно та безнадійно, раптово усвідомивши, що вони обоє програли.

— Зв’яжіть їх, — наказав од дверей «Містер Біґ». — Ось тут, під ліхтарем. Я маю ще дещо їм сказати.

До них підійшов негр, і Бонд повернувся до нього. Чи варто було щось затівати? У негра в руках була лише мотузка. Але «Містер Біґ» відійшов убік, спостерігаючи за Бондом, а пістолет був спрямований у підлогу.

— Ні, містере Бонд! — коротко кинув «Біґ». — Нічого у вас не вийде.

Бонд оглянув негра і подумки прикинув стан Солітер та своє поранене плече.

Підійшов охоронець, і Бонд дозволив зав’язати руки у себе за спиною. То були міцні вузли — жодної слабинки. Вони боляче впивались у шкіру.

Бонд посміхнувся Солітер, підморгнувши їй. Це була лише пуста бравада, але він помітив промінь надії в її заплаканих очах.

Негр підвів Бонда до дверей.

— Сюди, — показав на кайданки «Містер Біґ».

Негр різко підсік Бондові ноги, і той упав на болюче плече. Негр сіпнув лежачого Бонда до кайданків, протягнув крізь них, попередньо випробувавши на міцність, мотузку, обмотав її ще й навколо Бондових щиколоток та міцно зав’язав. Схопивши кинджал, що стирчав із розколини скелі, обрізав зайву мотузку. Потім підійшов до Солітер.

Бонд тепер сидів на кам’яній підлозі, витягнувши ноги вперед: руки вивернуті й заведені за спину. Кров знову почала скапували з рани, що відкрилася. Лише залишки амфетаміну в крові не дозволили Бондові зімліти.

Солітер також обв’язали мотузкою і посадили навпроти Бонда. Між ними був якийсь ярд.

Коли все це зробили, «Містер Біґ» поглянув на годинник.

— Залиш нас самих, — сказав охоронцеві. Зачинивши за ним двері, сперся до одвірка.

Бонд із Солітер дивились одне на одного, і «Біґ» задумливо вивчав їх.

Після тривалого мовчання нарешті заговорив. Бонд звів на нього очі. Величезна сіра, схожа на футбольний м’яч, голова «Біґа» при світлі ліхтаря-«блискавки» нагадувала зловісну вогненну кулю, що зависла у повітрі, жовтаві очі палали рівним полум’ям, а фігура залишалась оповита темрявою. Бонд навіть змушений був нагадати самому собі, що на власні вуха чув биття цього серця, чув дихання цього організму і бачив піт на сірій лискучій шкірі. Це був лише чоловік — такий самий, як він сам: правда, велетень із блискучим розумом, але все-таки живий чоловік, котрий ходив так само, як і він, та мав ті самі природні потреби: це був смертний із хворим серцем.

Великий, наче гумовий, рот розтягнувся, і пласкі, трохи вивернуті губи оголили великі білі зуби.

— Ви — найкращий фахівець із тих, кого будь-коли підсилали до мене, — визнав «Містер Біґ». Його спокійний голос звучав виважено та розсудливо. — І ви стали причиною смерті чотирьох моїх людей. Мої послідовники вважають, що таке неможливе. Пора зрівняти рахунок. Того, що сталось із американцем, мені замало. Зрада цієї дівчини, — він усе ще не зводив очей з Бонда, — котру я знайшов у помийній ямі та підготував собі як помічницю, — також поставила під сумнів мою непогрішимість. Я саме розмірковував, як вона мусить померти, коли провидіння — чи то сам Барон Самеді, як вважатимуть мої послідовники, — привело вас на вівтар