Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Добрий вечір, Великий герцог! Вибачте, що відразу після прибуття не з'явилася до вас! Мені потрібно було привести себе до ладу після дороги! - вклонилася Рада.

- Сідай! Мені цікаво послухати, що зараз відбувається у Віджио! - вказав Мерлін на стілець.

- Місто вже відновлено після битви! Якби не пожежа, що спалахнула через спеку, я повернулася б раніше! Загорівся ліс на Вечерінгу. Вогонь дивом вдалося відвернути від соснового лісу, інакше там його вже було не зупинити! І ще, Нерісса передавала вам привіт! - дівчина, закінчивши свою доповідь, важко зітхнула. - Ви дізналися, щось про керівників повстання?

Мерлін похитав головою.

- А про мою маму? - з надією подивилася на нього Рада.

Мерлін знову похитав головою. Не міг же він сказати, що вона одна з них?! 

- Вибачте! Я нещодавно піднімалася сходами і зіткнулася з принцесою Беллою! Це правда, що вона виходить заміж за Альбрехта?

Рада чекала кілька секунд, поки Мерлін мовчав. Вона була б щаслива почути: "Ні. Вона приїхала сюди не за тим!"

- Так! Принцеса Белла справді наречена Альбрехта! За кілька тижнів буде весілля! - відповів Мерлін.

- Чому ж мені про це не повідомили? - розгубилася Рада.

- Ти була на завданні! - Мерлін замовк, подивившись на Раду. - Ми не хотіли тебе викликати!

- Ви чи Альбрехт? - тихо й покірно поцікавилася Рада.

- Це ж усього лише заручини! - спробував виправдатися Мерлін. Після того, що сталося з Альбрехтом на завданні йому довелося переглянути думки про Раду. Вона справді щиро за нього непокоїлася. Мерліна не покидали думки, що він помилився з ідеєю весілля.

- Я розумію! Можна побачити Альбрехта? - запитала вона.

- Я не знаю де він.

- Не хвилюйтеся, я просто хочу з ним привітатися! Хоч він і наречений принцеси, він ще й мій друг! - сказала Рада і, вставши зі стільця, твердіше додала. - І він залишиться ним назавжди!

Вклонившись, Рада пішла до дверей. Вона все-таки після прийому ванни змогла впоратися зі своїми емоціями. Їй від цього стало легше, бо Альбрехт був не тією людиною, з ким вона хотіла сваритися.

Альбрехт рідко покидав свої покої. Хіба, що на заняття або в їдальню. Тож Рада застала його в кімнаті. Дівчина не знала, з чого почати розмову. Вона, просто постукавши, підійшла до нього.

- Здрастуй, Альбрехте! Я чула ти скоро одружишся!

Альбрехт сидів на стільці, відвернувшись до вікна. Почувши її голос, він повернувся, і посмішка на кілька секунд промайнула по його губах.

- Здрастуй, Радо! Як з'їздила?

- Добре! Місто відбудували, пожежу загасили! - відповіла Рада, зупинившись біля нього.

- Молодець! - спробував усміхнутися Альбрехт, але усмішка знову не затрималася на його губах.

- А як ти? Я зустрілася в холі з принцесою Беллою!

- Як бачиш, у мене все добре! Я скоро одружуся!

- Я за тебе рада! - усміхнулася дівчина. - Вона красива!

- Так! - кивнув Альбрехт, хоча в його очах при цьому нічого не було. - Вона перша красуня у своєму королівстві!

- Я... я хотіла побажати тобі щастя! - запнулася Рада; їй важко було лицемірити.

- Дякую! І ти теж будь щаслива, Радо!

У його голосі Рада почула нотки фальші. Але відмовляти його в неї не було прав. Вона не могла йому дати нічого.

- Я піду. Треба відпочити з дороги. - вклонилася Рада.

Альбрехт не став її затримувати. Навіщо?