Читати книгу - "Я сам поховаю своїх мертвих"

— Вам краще мене відпустити, — твердо сказала Лоїс. — Викрадення — це кримінальний злочин.

Роджер усміхнувся.

— Як і вбивство. Але можеш заспокоїтися, тебе я не вбиватиму. Почекаємо до завтра. Якщо Інгліша не спіймають, доведеться зайнятися цим самому, і ти мені допоможеш. Коли він почує, що ти в мене, то сам прибіжить. І ми з ним дійдемо згоди. А тоді він учинить самогубство, як і його дурнуватий брат. Тож Інгліш застрелиться. А ти втопишся. І всі вирішать, що ти померла, як і Мері Севіт, бо не змогла жити без свого коханого. Прекрасна версія, чому б її не повторити ще раз?

— Ви божевільний, — вимовила Лоїс. — Нормальній людині таке не може прийти в голову.

Шерман ворухнув плечима.

— Божевільний, ну й що? Що у цьому поганого? Чому люди так бояться бути божевільними?.. Мені байдуже. Я цілком задоволений. Окрім того, божевілля — це тільки певна точка зору. От, наприклад, ти — нормальна. І з твого погляду нормальна, як ти кажеш, людина уникала б убивства. Але зі мною це сталось, і вбивство — тепер єдиний вихід для мене. Тому для тебе я — божевільний. Але я не почуваюся божевільним і, тим паче, для мене не має жодного значення, божевільний я для тебе чи ні. Найкращою жінкою, яку я коли-небудь знав, була моя мати. Вона, мабуть, була божевільною, і її запхали у притулок для божевільних, де нещасна й померла. А все тому, що вона уникала вбивства. А якби вбила мого батька, як я їй радив, у притулок би не потрапила. І цей урок я засвоїв на все життя... — він закинув ногу за ногу і продовжив: — Убивство — дивна штука. То — як лавина, що набирає обертів. Одне вбивство тягне за собою інше. Я б не потрапив у цю історію, якби той бовдур, Рой Інгліш, не спробував мене обдурити. Не треба було працювати з ним. Поки я не знав його, у мене був стабільний бізнес. І от тепер усе висить на волосині. Уяви тільки: чверть мільйона на рік! Думаєш, я віддам їх просто так? Роя Інгліша я вбив у пориві несамовитої люті. Простіше було знайти когось іншого на його місце, але я став сам не свій, дізнавшись, що Інгліш мене дурить, і застрелив його. І тут почалося... Мері Севіт усе було відомо. Дізнавшись, що Інгліш мертвий, вона б почала базікати зайве. Довелось її заткнути. Тоді багато балакати почав цей старий дурень Хеннесі. Довелося його також заткнути, а разом з ним і Мей Мітчел. Аж тут втрутився твій розумник Інгліш. Ти уявляєш, він почав погрожувати мені! Раніше я думав, що вб’ю його на місці, але вирішив, що простіше буде спочатку дошкулити йому. І я зробив усе, щоб він дізнався про свою коханку й Гарі Вінса. Не був упевнений, що Інгліш сам їх уб’є, тож трохи йому допоміг. А коли ти прийшла до Коррін, я зрозумів, що й вона може бути небезпечною для мене. Довелось заткнути і її. Бачиш, наскільки я відвертий з тобою? Убивство — це дуже цікаво. Спинитися неможливо. Мені доведеться вбити тебе, потім Інгліша. От ніби й усе, але є ще Ліон, він також забагато знає. Мушу вбити і його. А потім, напевно, ще когось. Перше вбивство тягне за собою ланцюжок інших. Цікаво, правда ж?

Лоїс мовчала. Вона дивилася на Шермана, і її очі наповнювалися жахом.

— Інгліш хвилює мене, — продовжив Роджер, ніби сам до себе. — Він небезпечний. Наче бик, буде йти напролом і, напевно, зможе мені нашкодити, якщо його не зупинити.

— Можеш навіть не сумніватися, — сказала Лоїс. — І не думай, що він зважатиме на мене. Нік у таких випадках безжальний. Я для нього ніхто, тож не сподівайся, що ти використаєш мене як приманку. Це не спрацює. Він прийде і знищить тебе.

Шерман засміявся.

— Та ти сама у це не віриш! — він підвівся. — Може, Інгліш і безжалісний, але він хоче бути лицарем. Ви довго працювали разом. Навіть якщо йому байдуже до тебе, він усе одно буде поводитись, як скажений бик, коли почує, що ти в небезпеці. Зачекаємо до завтрашнього ранку, і якщо поліція не схопить його, я розставлю свою пастку. І він у неї потрапить. А поки що посидь тут. Можеш і не пробувати втекти, ми за шість миль від берега. Завтра вранці я повернуся, і ми продовжимо нашу приємну розмову.

Відчинивши двері, він помахав Пену рукою, щоби той повернувся до каюти.

— Наглядай за нею, — коротко сказав Шерман. — Я повернуся до десятої ранку.

— Вона буде тут, коли ви повернетеся, — усміхнувся Пен.

— Для тебе ж краще, аби вона була тут, — відповів Шерман і рушив уздовж вузького коридору до люка, що вів на палубу.

Пен, посміхаючись, ліниво сперся на двері. Так він стояв кілька хвилин, не рухаючись, схиливши голову набік. Коли почувся гуркіт моторного човна, чоловік усе ще залишався біля одвірка. Лоїс дивилася на нього, і її серце несамовито калатало, а руки боляче вчепилися в коліна.

Вони дивились одне на одного, аж поки гуркіт моторного човна не стих. Тоді Пен вийшов, зачинив двері каюти на ключ і поклав його собі до кишені.

Розділ сьомий

1

Ед Ліон повільно проїжджав біля будинку Лоїс, вдивляючись у темряву. Жодного поліцейського він не помітив, у квартирі було темно. Зупинившись за будинком, детектив вийшов із машини і неквапливо пройшовся, аби глянути на вікна Лоїс з іншого боку.

«Що з Інглішем? — питав він сам себе. — Чи вдалося йому вислизнути з рук Моріллі? Сем Крейл повинен знати», — вирішив Ліон і повернувся до машини.

Якщо Нік арештований, треба буде знайти Лоїс, вирішив він, сідаючи за кермо. Але де її шукати? Шерман не може тримати дівчини у своїй квартирі. Напевно, є якась схованка, однак де?

Ліон зупинився біля цілодобової аптеки, вискочив із автомобіля, підійшов до телефону і набрав номер Крейла.

Годинник на стіні показував за двадцять десяту. Почувши, що лінія зайнята, детектив нетерпляче скривився, кинув слухавку й дістав сигарети. Вдихаючи їдкий дим, намагався вирішити, що робити далі.

Раптом згадав про Глорію Віндсор. Якщо Шерман