Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Про потоп і пожежу одночасно, і про те, що доброта, буває, повертається

Прийнявши рішення і повеселішавши, Ліїн спіймала за рукав першого зустрічного незнайомого здорованя і тоном блідої молі, що вмирає в муках, запитала:

— Де лікар Лемар? Мені б знеболювальне, бо голова ніяк не пройде.

Здоровань чомусь реготав, але свої припущення про те, де може бути лікар, озвучив. А найцінніше, пояснив, де знаходиться кімната Лемара, хоча був впевнений, що там його слід шукати в останню чергу. Швидше лікар на кухні за картами чи в якогось хворого.

Ліїн ввічливо подякувала і пішла до кухні.

Обережно прочинивши двері і зазирнувши в щілину, дівчина переконалася, що здоровань знав, про що говорив. Лемар справді грав у карти з двома вусатими дядьками.

Полегшено видихнувши і переконавшись, що навколо нікого немає, Ліїн поспішила до кімнати лікаря, переживаючи лише, що вона замкнена. Хоча вже переконалася, що замкнутись у цьому будинку можна лише зсередини, банально підставивши під ручку спинку стільця.

У кімнату Лемара Ліїн заходила з усіма обережностями, намагаючись одночасно дивитися в обидва боки коридору і прислухаючись, чи десь поруч не відчиняються інші двері. Тому ледь безславно не розтяглася біля самого порога. Зате потім діяла швидко і рішуче — знайшла скриньку із зіллями та настоянками, обрала аж сім пляшечок, схожих на ту, з якої напували Веліверу зміцнюючим. Пляшечки Ліїн гіпнотизувала поглядом досить довго. Але в результаті, змирившись зі своєю долею, почала їх відкривати і нюхати вміст, дуже вже характерний запах був у того зілля. І уже на другій пляшці знайшла потрібний запах, але не повірила своєму щастю і перенюхала решту.

— Так, — прошепотіла Ліїн, сховавши пляшечку в рукав. — Тепер сюрпризи. Маг я чи не маг? Мстивий причому.

На горище Ліїн потрапила лише з третьої спроби.

Спочатку виявилося, що внутрішні сходи туди зруйновані. Потім, що зовні, через віконце, пролізуть хіба що голуби, а ще поблизу місця, де Ліїн мала намір ставити драбину, якщо знайде її, хтось вовтузився в кущах, час від часу видаючи мерзенні звуки.

— Хтось умирає, — зрозуміла Ліїн і пішла назад. Рятувати ідіота, якому погано через вчорашню п'янку або від того, що він наївся незрілих фруктів, їй зовсім не хотілося. Дорослий мужик, повинен сам розуміти.

Третя спроба увінчалася успіхом — Ліїн здогадалася піти в ту частину будинку, де була пожежа. Сходів там теж, звичайно, не було, зате там можна було без перешкод побудувати її з крісла з обгорілою оббивкою і трьох табуреток. Як Ліїн із цієї конструкції не впала, вона й сама згодом сказати не могла. Та й по горищі йти було страшно, здавалося, ще крок і підлога під ногами провалиться, навіть балки проломляться. А ще треба було йти тихо, а то мало що. Ліїн, звісно, була впевнена, що тимчасовим мешканцям ліниво підніматися без потреби на брудний третій поверх, але раптом хтось вирішить там сховатися від начальства, а над головою хтось голосно тупає з неясними намірами.

— Здається, тут, — вирішила дівчина, дійшовши до покладів незрозумілого мотлоху.

Поклади, звичайно, смерділи вогкістю, але для того, щоби влаштувати чергову пожежу, цілком годилися. Просто сили в заготівлю слід додати якомога більше, щоб напевно розгорілося. А вже як воно димітиме.

— Приступимо, — сказала Ліїн.

Браслет розкрився з тихим клацанням і ковзнув у кишеню, ледь не пролетівши мимо, коли Ліїн похитнулася через відчуття, що нахлинули. Світ одразу став ширшим і яскравішим. Груда мотлоху перетворилася на дві старі шафи, скриню і зав'язані в простирадлі речі, які хтось напевно затяг на горище під час пожежі, а потім не зміг забрати кудись далі. Серед речей яскраво виділялася червона сумочка, в якій на балу якась красуня напевно носила блокнотик для запису танців. На сумочці навішений захист, який ледь тримався і міг влаштувати пожежу і без допомоги Ліїн.

— Ні, чужа допомога мені не потрібна, — сказала сумочці дівчина і акуратно посмикала за куток квітчасту вишиту скатертину, колись, мабуть, гарну.

На цю скатертину Ліїн наклала просте незавершене і не закільцьоване плетіння, яке мало розпастися на ланки через пару годин. Вчителі у школі завжди говорили, що так робити не можна, що наслідки можуть бути жахливими. Але Ліїн була дівчиною, досить гарною для того, щоб хлопці час від часу чимось перед нею хвалилися. Ось один і довів, що вчителі брешуть. Максимум, що може статися від практично не нагодованого силою не закільцьованого плетіння, це серія неяскравих спалахів при розпаді на частини. А щоб зробити щось жахливе, сили треба влити не шкодуючи, на що маги-початківці просто не здатні.

А Ліїн зараз була здатна.

І дуже зла.

Хоча істерична веселість чомусь нікуди так і не поділася.

Спускалася Ліїн із горища в цілій частині будинку. Відчинила скрипучі двері, повисіла трохи в отворі, подригавши ногами, а потім досить м'яко зістрибнула. І навіть носом підлогу не клюнула, як побоювалася. І тихо пішла, радіючи, що на третьому поверсі стелі не такі високі, як на першому.

***

З другою частиною плану про велику помсту, було трохи складніше — Ліїн уявлення не мала, наскільки далеко знаходиться море, а без цього складно було зрозуміти, скільки часу потрібно, щоб до будинку дійшла грозова хмара і розродилася зливою. А іншої можливості, щоб без перешкод увійти до сарайчика, Ліїн не бачила. Навряд охоронці побіжать на пожежу, їм і звідти буде непогано видно. А от від крижаного дощу вони напевно сховаються. І не в сарайчик, у якому лежить капітан Веливера чи то проклятий, чи захворілий. Прокляття браві повстанці бояться, у цьому Ліїн вже переконалася. І вірять у те, що прокляття можуть переходити на іншу людину, особливо в той момент, коли перший проклятий помре. А капітан виглядає не дуже живим. Тож точно в до нього не побіжать.

— Гаразд, умовили, — пробурмотіла Ліїн і пішла в сад шукати місце для малюнку-прив'язки хмари, котру збиралася викликати.