Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

 Бонбон того вечора отримав щедру порцію курячого паштету з кашею. Він так голосно і завзято чавкав, що у пісні, яка грала на фоні, губились слова. «Цікаво, а чи заслужила я на винагороду?» – розмірковувала Тіна, спостерігаючи за тим, як Назар смажить стейки на розпеченій чавунній сковорідці. Федько тим часом мив овочі і нарізав салат. Дівчина і сама хотіла допомогти з приготуванням вечері, однак їй як гості не дали жодної можливості це зробити. Та на маленькій кухні панувала така приємна метушня, що Тіна почувалась абсолютно комфортно навіть без діла. Тепер, коли Федько був вдома і Назар заспокоївся, дівчина знову і знову думала про те, як же його вмовити дати дозвіл на експлуатацію магазину. Водночас Тіна себе за це картала, адже допомагати ближньому потрібно від чистого серця, не очікуючи нічого натомість. Так і було до того, як вони повернули додому Федька. А тепер з них усіх у більшій халепі була саме Тіна.

— Стейк яловичий середнього обсмаження, будь ласка, — Назар презентував дівчині тарілку з великим шматком м’яса так, ніби він офіціант ресторану високої кухні. Дівчина розсміялась, адже чоловік мав дуже кумедний вигляд, коли робив манірні рухи.

— Дякую, сер! — підіграла Тіна.

 Кухня вмить наповнилась стукотінням столових приборів, гучною розмовою та сміхом. Виявляється, Назар свого часу виграв сертифікат на проходження курсу молекулярної кухні у Празі, коли зі своєю родиною зайняв друге місце на фестивалі вуличної їжі. Чоловік розповів, що ніхто не хотів їхати, тому відправили його, як наймолодшого. А Назар за два тижні навчився тільки тому, як зробити червону ікру із желатину і що з рідким азотом потрібно бути дуже обережним (один хибний рух і можна відморозити пальці по лікоть).

— Я був найгіршим учнем на курсі, немов ведмідь у балетній пачці. Скільки ж пробірок я їм розтовк, можливо та школа навіть збанкрутувала, — продовжував він свою розповідь, а Тіна так реготала, що кілька разів мало не вдавилась. — Єдине, з чим я впорався за ці два тижні, так це з дегустацією більше ста різновидів чеського пива. Але то були позашкільні заняття, в програму вони не входили, моя особиста ініціатива.

— То яке ж найкраще? Твоя експертна думка, — Тіна вимазувала із тарілки м’ясну підливу. Смачнішого стейка вона ще не куштувала.

— Було так багато претендентів на це звання, що на ранок я вже не міг згадати своїх вечірніх фаворитів, — Назар широко усміхався і витирав серветкою бороду.

— Дякую, дядьку, я все. Піду пограю трохи за компом, хлопці вже зібрались. — Федько першим вискочив з-за столу, нашвидкуруч помив тарілку і побіг до себе у кімнату. Тіна і Назар лишились сам на сам. Їхня весела балаканина про все на світі перейшла у спокійну розмову біля каміну за келихом вина.

— Тобі не холодно? — Назар встав і накинув Тіні на плечі легку вовняну ковдру, акуратно поправивши її волосся. Він якийсь час мовчав і крутив перед собою келих із вином. Дівчина дивилась на вогнище, немов заворожена. — Тіно, я давно думав тебе спитати. Чи хотіла б ти зі мною… — Назар прокашлявся, адже останні слова пролунали якось не виразно. — Може сходимо кудись разом? Я маю на увазі повечеряти.

 Тіна здивовано на нього поглянула і ніяково усміхнулась. Вона не очікувала, що Назар здатен когось взагалі запросити на побачення, тим паче її. Дівчина не хотіла мучити його мовчанкою, однак просто не знала, що відповісти. «Чи хочу я з ним вечеряти? Можливо, але зараз це зовсім не на часі».

— То що скажеш? — не витримав Назар.

— Добре, так, давай. Але на наступному тижні, після відкриття магазину. А може й через два тижні, бо перший час буде дуже багато роботи, — Тіна відвела погляд. — Та насправді, я ніби вже з деким зустрічаюсь. Напевно, нам не варто вечеряти разом. Це якось не правильно.

 Тіна знову поглянула на Назара, який однією рукою напружено м’яв бильце крісла і непорушно дивився на вогонь. Їй було важко зрозуміти, що він думає у той момент. Скоріш за все, про те, яка вона брехлива, не послідовна і просто жахлива людина. А може Назар розмірковує, як хутчіше виставити її за двері. Та натомість чоловік запитав:

— Мені здається, ти чимось засмучена. Щось трапилось? — Тіна вкотре впевнилась, що його спокійні сині очі бачать її наскрізь.

— Ти добре знаєш, чому я засмучена, Назаре, — Тіна теж уважно на нього поглянула. Вона відчувала, що необхідно поговорити про це зараз. Момент не найкращий, однак іншого може і не бути. — Якщо ти хочеш зробити для мене щось приємне. Якщо тобі не байдуже на мене, будь ласка, піди на зустріч і виконай моє маленьке прохання.

— Ясно, — зітхнув Назар. Він одразу зрозумів, що Тіна має на увазі. — Ти хочеш домовитись про дозвіл для магазину?

— Так, хочу. Ця робота важлива частина мого життя. Будь ласка, допоможи. Це ж не складно. Ми вже вирішили всі технічні питання, тобі просто потрібно прийти і зробити ще раз перевірку. Керівництво вимагає відкрити магазин вже у цю п’ятницю і я… — з кожним словом дівчина говорила все відчайдушніше, поки Назар її не спинив.

— Тіно, — він сів до неї ближче і дивився прямісінько в очі. — Почуй мене, я цього не зроблю. Для тебе так буде безпечніше.

 Дівчина мимоволі нахилилась до чоловіка ближче і відчула приємний запах і тепло його шкіри. Тіна зрозуміла, що Назар знає набагато більше, ніж вона, і приховує щось важливе. Однак дівчина не хотіла лишати йому більше жодного шансу на замовчування правди. Вона почала небезпечну гру, коли ніжно прошепотіла Назару на вухо.

— Скажи мені… — Тіна доторкнулась своєю щокою до щетини чоловіка. — У чому справа? Я хочу знати все.

 Дівчина чула, як голосно калатає у Назара серце і як важко здіймаються його груди. Вона очікувала, що чоловік от-от заговорить, однак він повернувся, взяв обличчя Тіни у свої теплі долоні і ніжно поцілував. У цьому цілунку було стільки очікування і трепету, що Тіна не одразу наважилась вивільнитись із обіймів Назара. Та вона відчувала, що з кожною секундою від його п’янких губ її тіло м’якне і розум затуманюється. Якщо Тіна це не зупинить зараз же, все може зайти занадто далеко.