Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Намагаюся переміститися, але тіло скувало, щось не дає мені використати магію. З останніх сил тягнуся рукою до браслета, натискаю центральну кнопку, бачу, як спалахує червоний сигнал. Мене почала охоплювати паніка.

- О, ні, Калеане! Не треба!

Я надто пізно схаменулась, мені не вистачило часу, щоб все обдумати, проаналізувати ситуацію. Він переміститься до мене і теж застрягне без можливості вибратися.

- Що я наробила? - Нарікаю на свою некмітливість. - Калеане, вибач, я не спеціально.

- Ені, в чому річ? - Він з'явився відразу після сказаної мною фрази.

Калеан перемістився на поверхню мерзенного озера, і відповідь на своє запитання довідався без моїх роз'яснень. Він почав занурюватися в бруд із більшою швидкістю, ніж я, бо під вагою його м'язів все раптом розступилося.

Моя голова вже ледве стирчить, піднімаю обличчя нагору, щоб залишилася можливість дихати. Під ногами так само немає опори, до дна ще далеко, як підказує інтуїція.

- Калеане, вибач, я не подумала.

Бачу, як він бореться з болотом, намагаючись щось зробити, але бруд обволікає його, затягуючи у свої глибини. Він уже по плечі покритий, але руки так само вгорі. Ми обидва розуміємо, що викликати когось на допомогу вже немає сенсу. Калеан мовчить, але я знаю, що він так думає.

Я роблю останній вдих і поринаю з головою. Смердюча мазня накрила мене повністю. І чомусь остання думка майнула про моє волосся. Яким жахливо брудним воно буде після такого купання.

- Ені, ні! – це крик відчаю мого чоловіка, я зникла з його очей. Навіть не знаю, що він пережив у цей момент.

Не минуло й тридцяти секунд, як я відчула, що сильні руки тягнуть мене вгору за плечі, потім підхоплюють під руки. І через кілька хвилин я відчула свободу в м'язах, опинившись при цьому лежачи спиною на моєму чоловікові. Він витяг мене з болота, перемістив на лужок, і тепер важко дихає, притискаючи брудну мене до такого ж нечистого себе.

Приходжу в себе швидко, насамперед стираючи з лиця бруд. Виглядаю жахливо, волосся ніби немає, воно все просякнуте тугою жижею. Придивляюся, щоб зрозуміти, як ми таки вибралися. Бачу, що талія Калеана обернута ліаною, і все стає на свої місця. Він не міг переміститися сам, але легко дістав щось, схоже на мотузку. Розумний у мене чоловік, кмітливіший за мене, та ще й сильний такий. Витягти ось так когось із тугого болота не так просто.

Мене накрила ніжність, вдячність і я задушливо обійняла свого рятівника, вже не звернувши увагу на бруд, що покриває нас обох.

- Складно буде відмитися, - він жартує, - доведеться утриматися поки що від поцілунків, хоча мені дуже цього хочеться.

- Я навіть твоїх губ не бачу, - посміхаюся, притискаючись до сильного тіла свого чоловіка.

- Давай вибиратись. Тільки місце треба запам'ятати, щоб більше не гуляти тут, - він підвівся, поставивши на ноги і мене. - Тобі ще доведеться пояснити, як ти тут опинилася. І якщо в тебе не знайдеться зрозумілої відповіді, в яку я міг би повірити, доведеться тебе відшмагати.

- Що? - вигукую обурено, але бачу по його обличчю, що це жарт.

- Шльопну кілька разів по дупці, щоб не посміла надалі займатися самодіяльністю.

З мене зник бруд по помаху руки Калеана, але разом з нею щез і одяг. Я не відчула себе досить чистою, але тягар з тіла безумовно спав. Те саме він зробив і зі своїм дорогим костюмом, відправивши його додому, слідом за брудом. Ми перемістилися у ванну, миємо один одного, ніжно погладжуючи.

- Ені, що це було? – піна ще стікає його тілом, але розмова вже почалася.

- Я переміщалася додому, з пересадками, як ти вчив, але потім мене потягло в інше місце. Я думала, це ти мене так переміщаєш, але опинилася в тому болоті. Не розумію, як таке сталося.

- Ох, Ені, - Калеан обіймає моє мокре тіло, притискає до себе. Ми провели в тому страшному місці всього кілька хвилин, але цього вистачило, щоб кожен просочився страхом.

- Я не повинна була тебе викликати, вибач. Це була пастка для нас обох, - говорю з жалем і благанням про прощення.

- Ти все правильно зробила. У будь-якій ситуації клич мене.

Він сказав це з впевненістю. Я знаю, що промайнуло в його думках. Якби я не покликала його, то болото засмоктало б мене назавжди, і я загинула би, а він ніколи не дізнався, що зі мною сталося, де мене шукати.

- Але якого біса ти мене не послухалася? Я сказав тобі залишатися вдома! - Ось і злість підкотила.

Я вже думала, ніч обіцяє мені багато ніжностей в чоловікових обіймах, що він не випустить мене з рук. Хоча й розумію, що доведеться все ж таки пояснюватися перед рештою членів сім'ї, оскільки сигнал на браслеті бачили всі, але за вказівкою старшого ніхто не прийшов.

- Калеане, - обіймаю свого чоловіка, муркочу, щоб його задобрити.

- Ені, це не спрацює. Ти думала тільки про себе, але тепер ти в нашій сім'ї і тобі доведеться підкорятися правилам, бо якщо небезпека загрожує тобі, значить, і всім нам, - він каже не зло, з непідробною турботою, але у всіх словах звучить докір.

- Все ж закінчилося добре.