Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Лілі

Виявляється, жити одній - особливо приємно, коли раніше ніколи так не жила. Наодинці з собою, з купою вільного часу для роздумів і усвідомлення того, що я хочу. Дуже класно відчувається почуття свободи, ти практично заново пізнаєш себе і розумієш свої справжні почуття. Розумієш, що саме тобі потрібно, або чого так довго не вистачало...

До того дійшла справа, що я стала здогадуватися, що все зовсім не так, як я собі надумала.

Та й Єсенія внесла свої корективи в мої переконання.

Не знаю чому, але вона поставила собі за мету подружитися зі мною і кілька разів приїжджала, ми пили каву біля мого будинку і багато-багато розмовляли. Дівчина, коли зрозуміла, що саме я думаю про Кирила, про його почуття до неї, мене заспокоїла, сказавши, що все давно в минулому, і що Кир для них завжди залишиться найближчим другом. Спочатку я не хотіла їй вірити, особливо в деякі її твердження про Кирила (наприклад, як сильно він змінився, коли з'явилася я). Але потім все ж зрозуміла, що дівчині нема для чого мені брехати. Навіщо їй вплутувати мене в гру проти неї ж? Нема для чого, вірно. До того ж, її чоловік знав все і приймав Кирила навіть тоді, коли йому особливо було погано. Зараз все простіше і Єсенія вважала, що я причетна до цього.

Вона говорила, що я змінила Кира і це не може мене не радувати, адже я найбільше мрію про те, щоб бути поруч з ним. Як його дівчина.

Після цих розмов з Єсенією, мені стало легше спілкуватися з ним. Він дзвонив мені часто, дізнавався, як у мене справи, ми навіть спілкувалися довше по телефону, ніж тоді, коли я жила у нього вдома. Дуже приємно було чути його голос, слухати про те, як у нього пройшов день і завжди відмовляти, щоб він відвіз мене в університет або привіз сніданок. Єсенія запевнила, що у нього нікого немає, та й планів якихось теж...

Але я не сумніваюся, що вона багато чого не сказала. Може, тому, що комусь обіцяла, може, тому, що просто не захотіла. Але і того, що я знала тепер - вистачало.

А ще у мене дуже затишна квартира. Відчувалося, що я тут не затримаюся і що всі вони спеціально не дають про себе забути, щоб я не розслаблялася. Так, звичайно, тут не було Кирила, тільки його голос, якщо ми говорили по телефону, часто ставила його на гучний зв'язок, щоб уявляти, що він поруч, в кімнаті. Ніколи-ніколи не зізнаюся йому, але для мене саме він став рятівним маячком, який витягнув мене з темних і жахливих часів. Я щаслива, що зважилася йому подзвонити і попросила приїхати.

Мимохідь чоловік говорив, що “допоміг” моєму батькові сісти у в'язницю, а мати на умовному терміні. Я запитала одного разу, він відповів коротко. І добре, мені більше нічого не було цікаво. Абсолютно нічого більше я не хочу чути і знати про них. У мене буде хороше життя, я буду щаслива. І створю сама сім'ю, яку хочу і з найкращим чоловіком у світі.

Загалом, життя налагодилося. Я вирішила, що вчитися хочу на перекладача і якраз, закривши всі борги і сесії, зважилася на зміну факультету. Майже тиждень збирала потрібні документи, здавала іспити і незабаром, виснажена цими приємними клопотами, я була переведена. Хоч і курс нижче, але це цікавіше, ніж те, що я хотіла спочатку. Вступити на журналіста було випадковою ідеєю - вже на першому курсі у мене почалися фінансові труднощі і довелося йти працювати в ресторан. Дивуюся зараз, як я взагалі жила... Або існувала...

Кирило допоміг і в ці дні, морально. Хоча і пропонував ще іншу допомогу. Не наполягав, немов давав мені шанс пожити самій і вирішити все. Але пропонував. І я впевнена, що приїхав би в будь-який час, хоча і поки не до кінця розуміла, чому він так до мене прив'язався. У світі стільки красунь...

Те, що у нього можуть бути до мене почуття або симпатія - приємно думати, але я ж тверезо дивлюся на речі. Я точно не така красива, як дружини його приятелів.

А сьогодні немов всі зірки склалися як потрібно. Всі подруги Єсені були не зайняті, відправили дітей до батьків, чоловіки і так сьогодні збиралися своєю компанією. Мені хотілося б побачитися з Киром, але поки я не розуміла, як зв'язати наші довгі, теплі і приємні розмови із зустріччю... Не розумію, як дивитися в очі і що говорити...

Дівчата вже всі четверо приїхали до мене, з вином і смачним різноманітним сиром (здається, це поєднання їм подобалося найбільше, та й це дійсно смачно), розташувалися на одній маленькій кухоньці, спокійно і легко сміючись над тим, що у трьох з чотирьох дівчат все дитинство була така невелика кухня. Мирослава, хоч і сестра Олександра і Віталія Ігнатових, але теж була дуже приємна і взагалі не видно було різниці між усіма нами. Дуже вільно і легко мені було в компанії дівчат. Їм одного разу пощастило знайти те щастя, про яке мріють багато дівчат, і тепер вони з великим серцем відкриті світу. Можливо, хтось назве це собачою відданістю, але... Хіба ти не повинен бути відданий своєму вибору? Адже в першу чергу зрадивши своїй другій половинці, ти зраджуєш своєму вибору.

Щось мене понесло не в ті степи, ну і добре... Суть же ясна. У всякому разі, де я зможу знайти такого ж ідеального чоловіка? Особисто для мене - він один такий.

Загалом, здається, що подруги у мене з'явилися автоматично. І мені приємно, насправді, що вони так тепло мене прийняли. Дуже класно спілкуватися з ними на різні теми, жартувати про щось зовсім не важливе і не відчувати цю величезну різницю в статусі.

Навіть стираються межі, коли Мирослава легко обіймає мене, наливаючи ще улюбленого вина. Або коли дзвінко сміється Дашка з того, як ми з Єсенією потрапили в ту незручну ситуацію в кав'ярні. До нас намагалися підсісти два чоловіки, щоб познайомитися і їх зовсім не хвилювало те, що на руці у Єсенії обручка, а я просто не горіла бажанням знайомитися. Ми до того моменту вже прощалися, адже за подругою заїхав Олександр. Ох, як швидко і ефектно він показав їм, як не добре знайомитися з його дружиною... Мабуть, її чоловік страшенний власник.