Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Оскільки, ти, начебто, мені життя врятувала, тебе не заарештують за викрадення секретних бумаг. Хоча, зараз я не впевнений, що ти й справді мене врятувала. Можливо, хотіла, щоб я тобі довіряв.
Складалося враження, що він говорив сам з собою.
Ельф різко встав й опинився біля мене, схопивши за підборіддя змусив дивитися йому в очі.
– Флоро, на тебе неможливо впливати. Скажи мені, що сталося, ну ж бо, скажи, богиня тебе задери! Він щось пообіцяв тобі? В тебе проблеми?
Я хотіла, так хотіла все розказати, та язик не слухався.
– Говори ж, клята відьма! – гаркнув на мене.
Я лише покачала головою.
Бальмон відпустив мене й відвернувся, засунувши руки в кишені. Я бачила, як він стис кулаки.
Як я виглядала в його очах? Певно, і справді побачивши ту сцену можна було повірити, що я спільниця Корила. Сама прийшла, сама принесла. І ця аномалія, завдяки якій ельфійське навіювання на мене не діє.
Та я все одно не могла змовчати.
– То хто ж я по-твоєму, секретний агент?
Він хмикнув.
– Я не знаю, Флоро, я бачив те, що бачив, от і все. Ти мовчиш, розказувати не хочеш. То, що мені думати? Ти із самого початку не хотіла зі мною знатися, чи може, то була така гра? Щоб я… – він знову замовчав.
– В будь-якому разі – я дізнаюсь правду. І почну сьогодні ввечері.
В мене розширились очі.
– Що… що ти збираєшся робити? – мій голос тремтів.
– Те, що повинен був зробити давно – залізти нарешті до тебе в голову. Та, звичайно, почнемо ми з Корила.
Він не повернувся до мене. Серце розривалося від болю.
– Чому б тобі просто не кинути мене до камери? – спитала тихо.
Він фиркнув і повернувся до мене лицем.
– Повір, Флоро, я про це думав, і якщо виявиться, що ти й справді викрала документи з власної волі, то ти обов'язково там опинишся.
Я встала і підійшла до нього. Не стримавшись, притиснулась всім тілом до широких грудей. Запах, такий тепер рідний і знайомий огорнув мене. Проте, так само я б могла обійняти камінь.
– Я люблю тебе Льє… – прошепотіла.
Він сіпнувся, немов я його вдарила.
– Справді? – спитав насмішкувато – Тоді, ти вибрала дивний спосіб це показати.
Ельф взяв мене за плечі й відсторонив, махнув рукою і я опинилася у своїй спальні, почувши вже знайоме клацання вікон.
Отже, тепер цей дім – моя камера.
І як він збирається залізти мені в голову, якщо раніше не виходило?
Певно, є ще якийсь спосіб. Мені стало по-справжньому страшно.
Час наче застиг для мене, я сиділа на ліжку не в змозі щось робити.
Та навряд чи можна забути про те, що ти людина. Навіть в такий момент, мені раптово так захотілося їсти, що довелось спуститися і зробити собі бутерброд.
Поївши, сіла на софу й спостерігала за перехожими у великому вікні.
Цікаво, які в них проблеми?
Льє з'явився коли темрява запанувала навколо. Магічні ліхтарі я не засвітила, тож, одразу побачила його палаючі очі. Надія на те, що він дізнався правду від Корила остаточно згасла.
Вони горіли так само, як тоді, в домі мага, що намагався його вбити.
Від страху по тілу розповзався холод.
Чим ближче Бальмон до мене підходив, тим холодніше мені ставало.
Повільно, ельф схилився до мого лиця й дуже тихо, так що мені довелося прислухатися, запитав:
– Як ти могла?
Я не розуміла? Могла що? Викрасти документи? На це питання відповідь я дати не могла.
– Що? – спитала спантеличено.
– І ти ще питаєш? Я бачив… Бачив в його проклятій голові, як ти цілуєш цього виродка, а ти питаєш мене що?
Слова вкручувались у мій мозок, не даючи нормально дихати.
Що за маячня? Цілувала!?
– Я ніколи…
Льє трухнув мене так, що клацнули зуби і я замовкла.
– Брехуха… – виплюнув мені в лице.
В домі щось впало, потім ще і ще. Хвилі сили розходилися навколо ельфа, викликаючи бажання бігти звідси світ за очі.
– Послухай, Льє, я ніколи не цілувала Корила! – я видихнула з полегшенням, тому що мені вдалося це сказати. Я боялася, що не зможу із-за дії артефакту, та вочевидь, його магія мала певні обмеження.
– Я бачив, Флоро. Своїми власними очима! А тепер, люба моя, я хочу побачити і те, що ховає твоя голівка. Ти ж не проти?
Від кривої посмішки, кров швидше потекла по венах.
Не даючи мені змоги вирватись ельф буравив мене поглядом. Скроні заломило, стало боляче.
Паніка захлеснула мене, в голові билася тільки одна думка : він може скалічити мою дитину!
Не знаю чому, та намагаючись видертись з його хватки, простягнула до нього руки й торкнулася лоба. В ту ж мить, мене охопило дивне відчуття, ніби хтось дивиться моїми очима.
Ось, я сиджу на лаві, а наді мною нависає Корил з амулетом. Ось, я шукаю папку й плачу.
Потім мене рвонуло вперед і тепер, я сиділа в тому самому кабінеті, в якому прийшла до тями сьогодні вдень.
Навпроти мене весело посміхалася одна з сестер де Бовуа.
Вона кліпнула очима й проговорила:
– Льєнор, ну, як ти можеш так говорити зі своєю нареченою…
– Лоралея, я тобі вже…
Видіння зникло, і я знов побачила перед собою обличчя Бальмона.
Він випустив мої плечі й відсахнувся.
– Богиня! Я його вб’ю! – видихнув ельф крізь зуби – Флоро, прости мене. Я б ніколи не подумав, що Корил так вчинить.
Від шоку й образи, я ще не дуже розуміла, що відбулося. Я знов опинилася в його голові?
– Ти бачив мої спогади? – розгублено запитала.
Він стверджувально кивнув головою.
– Просто я… Просто сьогодні під час допиту, я бачив зовсім інше… Я думав ти і він…
Льє ще щось говорив, та я не слухала.
Якщо він бачив мої спогади, то я побачила його! Мої очі розширилися. Льєнор, вона так його назвала! Наречена….
– То, це правда? – тихо проговорила я.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.