Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Змусивши себе заспокоїтись, я спустилась на кухню і приготувала собі поїсти.
Більше для Бальмона, чи Гранжа, як би там його не звали, я готувати не збиралася.
Я чула як ельф повернувся додому, проте, не спустилася, щоб його зустріти.
Через якийсь час у двері постукали.
– Флоро, ти там? – почула голос, що став для мене таким рідним.
– Так, я тут.
– Можна увійти? – спитав напружено.
– Заходь, – відповіла тихо.
Ельф увійшов і його очі ковзнули по моєму розпущеному волоссю й тонкому синьому халатику.
Мимоволі відчула, як червонію.
– Квіточко, я знаю, що останнім часом сам на себе не схожий, та в мене є деякі справи, як тільки я з ними розберусь, зможу про все тобі розказати. Я, власне, зайшов попередити, що мені треба поїхати на декілька днів, – він трохи помовчав – а може, й більше. Тож, не сумуй тут без мене.
Широкими кроками скоротивши відстань між нами, Льє охопив руками моє лице й притягнувши до себе, поцілував.
Його язик, гарячий та владний, торкнувся мого. Низ живота занив і мені захотілося розридатись.
Відірвавшись від моїх губ, він поцілував мене в маківку і розвернувшись пішов до дверей.
– Льє! – вигукнула я.
– Що? – спитав він озирнувшись.
Хотілося прокричати йому, що я його люблю, і що в нас буде дитина, і що йому загрожує небезпека, та я лише кволо посміхнулася й проговорила:
– Повертайся скоріше.
Він кивнув і вийшов.
Дні минали один за одним. Спочатку, я нічого не помічала. Навіть, встигла запевнити себе, що артефакт не подіяв, і нічого поганого не станеться.
Льє не повертався, втім, попередив по кристалу зв'язку, що затримується.
Та жахіття почалося вночі. Годинник пробив дванадцяту, наступив останній, сьомий день відведеного мені тижня.
Я прокинулася від болю в животі. Спершу не могла зрозуміти, що відбувається, а потім до мене дійшло.
В голові прохрипів низький незнайомий голос:
– Шууукай, стаане гіііршшше.
Скроні здавило і я сповзла з ліжка, всівшись на підлогу.
– Шуукай! – пролунало знову.
Живіт звело судомою.
Всередині похололо.
– Добре! Добре! – скрикнула я, сама не знаючи до кого звертаюсь.
– Шууукай, часуу мало.
Біль відпустив і я приклала руку до живота.
Пальці тремтіли.
На підлозі щось засяяло. Придивившись я побачила універсальний ключ для сховків. Я ж його викинула! По дорозі додому!
Повільно піднявшись, схопила кристал і пішла в спальню Бальмона, до сховку, який я бачила тоді.
Відкривши його, знайшла купу незрозумілих мені предметів: якісь склянки, банки з чорною рідиною, ножі, кинджали. Та, жодних папок там не було.
На очі навернулися сльози.
Духи! Що я роблю! Треба опиратися!
Немов у відповідь на мої думки, в голові знов прошелестів голос:
– Шуукай…
Низ живота стисло і мені стало ясно, що у цій боротьбі я програю.
Через три години, я перевернула увесь дім, та нічого не знайшла.
Від втоми та відчаю, я всілася у крісло в кабінеті Льє, за його столом.
Погляд ковзнув по бумагах, що висились рівними рядами.
Просто зверху, на одному з них лежала біла папка, перетягнута червоною стрічкою.
Я схопила її та відкривши, побачила чотири абсолютно чисті аркуші.
– Дообре, – протягнув голос в голові – ти знайшла, зустріч о 12.
Притиснувши долоні до обличчя, я розридалася.
Він навіть не сховав документи! Не сховав!
Звичайно ж! Від кого б це?!
Спати я вже більше не лягала.
Рівно о пів на дванадцяту вийшла з дому.
До тої лави йти було зовсім недовго, тож, я практично повзла по вулиці.
В голові крутилося, а ще, мене почало нудити.
Запах випічки й духмяних напоїв на ятках викликав у мене справжню відразу.
Як не плелася, та все одно прийшла.
Всілася на лаву й втупилася на свої туфельки. Ті самі, що подарував Льє, з метеликами. Якби тільки я могла опиратися!
Я скоріше відчула, аніж побачила, що Корил вже тут.
На його бридкому обличчі розквітла хижа посмішка.
– Отже, ти знайшла! – його очі буравили мене – От і молодець, давай сюди. – він простягнув руку.
Я повільно, наче уві сні, відкрила сумку й почала витягати з неї папку, коли навколо оглушливо завила сирена.
Враз, майже пуста площа сповнилася людьми у формі.
Мої очі розширились, коли серед них, я побачила Бальмона.
Він дивився прямо на мене незмигним поглядом. Холод. В його очах був крижаний холод.
Ельф роздивлявся мене наче якусь комаху.
В грудях почало пекти. Немов крізь товщу води, я чула обвинувачення, що пред'явили Корилу.
Контрабанда, хабарництво, викрадення секретних паперів, список продовжувався, та я перестала розуміти слова.
В очах потемніло і я втратила свідомість.
Коли прийшла до тями, то виявилося, що лежу на софі у просторому світлому кабінеті.
Потихеньку сіла й роззирнулася. Навпроти мене стояв широкий стіл, а за ним відкинувшись на спинку крісла сидів Льє.
Його очі уважно слідкували за кожним моїм рухом. Обличчя застигло холодною маскою – жодної емоції.
Я не знала, що сказати, тому мовчала.
Він заговорив першим.
– Я б хотів знати одне – навіщо? Навіщо, Флоро? – рівним голосом спитав Льє.
Сподіваючись на те, що дія артефакту закінчилася я хотіла сказати, що я ні в чому не винна, та слова застрягли в горлі.
Виходить, поки Корил живий, або ж поки є той артефакт, я нічого не зможу пояснити Бальмону.
Та, невже, він вірить, що я могла навмисне вкрасти ті документи?
Судячи з його погляду – вірить.
– Мовчиш? Скажи мені, Флоро, ти давно з ним співпрацювала?
В мене рот відкрився від подиву? Що? Співпрацювала? Що за маячня!
Та замість протесту вийшов лише жалісний писк.
Льє потер скроні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.