Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Зараз, — коротко відповіла я і, уже зупинившись біля близнюків, заговорила. — Бачите того чоловіка? Він поводиться підозріло. При цьому перекидався поглядами з кимось, схоже, з Сандрою. Прослідкуйте за цими двома, а я хочу розв’язати одну проблемку.

— Іс... — зупинив мене Алекс.

— Сама, Алексе. Я впораюсь сама. Він нічого мені не зробить, — заспокоїла його я. Хлопцю непотрібно було багато думати, щоб зрозуміти, до кого я збираюсь йти. — А ти стій тут і чекай мене. Ні кроку з залу, ти мене зрозумів Алексе?

— П’ять хвилин, — промовив він. — Інакше я піду за тобою.

— За що мені таке щастя на голову… — зітхнула я. — Джейку подивись, щоб він не накоїв дурниць, гаразд?

— Ти впевнена, що сама впораєшся? — запитав демон.

— І ти туди ж… — я закотила очі. — Залишайтеся тут.

Мені довелося вийти в коридор, що вів на вихід, перш ніж вдалося знайти Вінсента. Супер. Людей майже немає — заважати не будуть.

— Вирішив піти раніше? — запитала я.

— Ісо? Я знав, що ти підійдеш. Не проти прогулятися? — запитав він, ледь усміхнувшись.

— Проти. Я прийшла, аби розставити всі крапки над «і».

— Добре Стюарт постарався… ти впевнена в тому, що зараз говоритимеш?

— Я мислю ясно, як ніколи, Маркс. Нарешті вільно, без залежності. І, навіть, без образи.

— Ісо…

— Тепер твоя черга вислухати мене. Алекс зробив для мене все. Що зробив для мене ти, Вінсенте? Я все вирішила і тепер легко можу сказати, що залишила минуле в минулому. Ти припинив мені снитися і я почала спати спокійно. Ти припинив займати всі мої думки і я почала думати про купу інших речей. Ти дав задню, Вінс, і я зустріла Алекса. Я забула тебе, Маркс, — спокійно промовила я й підійшла до нього. — А це тобі на прощання, — легко торкнулася його вуст в останньому поцілунку. — Наші шляхи більше не перетнуться.

— Каріссо, я не відпущу тебе, — розлючено промовив демон, міцно схопивши мене за руку.

— Потрібно було думати, що робиш. Ти вже нічого не зміниш, — так само спокійно промовила я.

— Забери від неї руки! — крикнув Алекс і швидко підійшов до нас.

Дідько! Що я йому сказала?! Так ні ж, потрібно зробити все навпаки! Він ж, напевно, бачив, що я зробила. Доки я думала, Алекс замахнувся й зарядив кулаком в обличчя Вінсента. Де-емони...

— Стоп! — крикнула я, встаючи між хлопцями, перш ніж Вінс встиг замахнутись у відповідь. — Ану зупинились! Обидва! Уже все вирішено і ваші кулаки нічого не змінять. Тому охолоньте, зараз же! — я розгнівано глянула на Вінсента, у якого була розбита губа, потім перевела погляд на не менш розгніваного Алекса. Біля входу стояла Софі, схоже, з Ітаном, і шоковано на нас дивилася.

Наступної миті Алекс схопив мене за руку й повів надвір. Ох, бідні мої зап'ястя…

— Що це було, Каріссо?! — обурився Алекс.

— Що я тобі казала, Алексе? Щоб ти залишався в залі.

— Щоб ти могла спокійно цілуватися з Марксом?! — хлопець був надзвичайно розлючений.

— Ал… — тихо промовила я і взяла його долоні у свої. — Я думаю, ти прекрасно чув, що я говорила і ти також прекрасно бачив, що те, що я зробила, важко назвати поцілунком. Я розпрощалась з минулим остаточно.

— Якщо я ще раз побачу щось подібне… — з погрозою почав Алекс.

Захотілося самій закричати «тоді що? Що ти зробиш?!», але я змовчала, повільно видихнувши, адже розуміла, що втнула дурницю і була неправа.

— Гаразд, Алексе. Це було востаннє. Ми з ним більше не зустрінемось. Ніколи.

— Точно? — запитав він, пильно дивлячись мені у вічі.

— Те, що висить у тебе на шиї доводить це, — усміхнулась я, тицьнувши пальцем у кулон, що був схований під сорочкою.

— Здоровий глузд, схоже, вирішив попрощатися зі мною на сьогодні, — зітхнув Алекс і обійняв мене. — Це все ти винна.

— Нехай буде так…

— Через тебе в мене їде дах, а ти стоїш прямо таки міс Спокій, — пробурмотів хлопець.

Я лиш усміхнулась. Це тільки зовні я така спокійна, Алексе…

Наступної миті вся атмосфера зруйнувалась вщент, адже я побачила ніж, занесений над головою того самого чоловіка з залу. І він цілився в Алекса. Я зреагувала швидше, ніж встигла все обдумати. Смикнула хлопця, відштовхуючи вбік, і дістала кинджал, який сховала під сукню, закріпивши пов’язкою на нозі. Демони, яка ж я рада, що зробила це. Та відбити удар не встигла — ніж розпоров шкіру на передпліччі, по руці одразу ж потекла кров. Наступний удар я відбила і відштовхнула нападника, щоб виграти кілька секунд і вкоротити спідницю, яка не давала вільно рухатись.

Алекс щось крикнув і я побачила ще одного чоловіка, що напав з іншого боку. Ді-ідько. Що за день? Я різко кинулась уперед і виконала кілька атак одразу, заводячи ворога в глуху оборону. І за кілька хвилин нанесла смертельний удар. Не житиме той, хто замахнувся на життя дорогої мені людини. Я хотіла поспішити на допомогу Алексу, та побачила, як він добиває другого нападника. Гаразд… може, він не такий уже безневинний.