Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

більшому навіть кидався з ложа й забивався під лектику. Під час подорожі Сицилією, насміхаючись над усіма святими місцями, раптово вночі втік із Месани, злякавшись диму та гулу з вершини Етни. 2. Варварам завжди любив погрожувати: але якось, перейшовши Рейн, їхав по вузькій ущелині за строєм воїнів, і хтось пожартував, що зчинилася б грандіозна паніка, якщо несподівано появився би ворог, він тут же скочив на коня й швидко повернувся до мостів, однак застав їх запрудженими служниками й обозом, і переправили його, що навідріз відмовлявся чекати, на другий бік по руках через голови людей. 3. Невдовзі, почувши про заворушення в Германії, почав готувати втечу й спорядив для цього навіть флот, втішаючись єдиною думкою, що заморські провінції будуть останнім певним притулком у разі, якщо вороги-переможці захоплять усі Альпи, як Цимбри, або й навіть місто, як свого часу Сенони[432]. Тож я схиляюся до думки, що його вбивці згодом розпустили чутки між розгніваними воїнами, начебто він сам наклав на себе руки, нажаханий звісткою про поразку.

52. Одягом, взуттям та й усім своїм виглядом ніколи не вписувався у звичаї своїх батьків, співвітчизників, чоловіків чи навіть людей загалом. Часто появлявся перед народом в обшитих самоцвітами накидках, в туніках з довгими рукавами, з браслетами на зап’ястях, часом навіть у шовку та в жіночому вбранні[433], нерідко показувався у сандалях або котурнах[434], а то й у солдатських чоботях[435] чи в жіночих мештиках. Часто борода в нього була позолочена, в руках тримав блискавку, тризуб чи навіть жезл[436] — емблеми богів, або й появлявся в одязі Венери. Навіть перед своїм походом постійно носив тріумфальний одяг, а бувало, що вдягав панцир Александра Великого, видобутий із його поховання.

53. З усіх вільних мистецтв найменше уваги приділяв науці, а найбільше — красномовству, завжди був готовий виступити з промовою — особливо, якщо потрібно було звинуватити когось у чомусь[437]. Гніваючись, легко добирав не лише слова й вирази, а також тон та голос; від сильного збудження не міг встояти на одному місці, а голос його долітав до найвіддаленіших слухачів. 2. Починаючи промову, погрожував, що виймає меч, зготований уночі; врівноважений та делікатний стиль писання зовсім зневажав, називаючи стиль Сенеки, який був тоді на гребені хвилі, “чистим школярством” та “піском без вапна”. Мав звичку давати відповіді на вдалі виступи інших ораторів, писати захисні чи звинувачувальні промови на слухання про визначних підсудних у сенаті, і, залежно від того, яка промова краще йому вдавалася, засуджував чи виправдовував підсудного. На слухання запрошував едиктами навіть вершників.

54. Наполегливо вдосконалювався також у всіляких інших уміннях. Виступав як фракійський гладіатор та як візничий, як співак і танцюрист, змагався на бойовій зброї та гасав на колісницях по різних цирках. Співами й танцями настільки захоплювався, що, не вагаючись, вторив співаючому акторові, або ж відкрито наслідував його рухи — чи то схвально, чи критично. 2. Тому й видається, що саме у той день, коли загинув, призначив святкування на цілу ніч[438], аби, користуючись вільністю свята, перший раз виступити на сцені. Танцював дуже часто навіть уночі, а одного разу посеред ночі[439] викликав трьох консулів у палац на Палатині, посадив їх, нажаханих до півсмерті, на сцені, та раптово, під голосний супровід флейт і стукіт підборів[440], одягнений у жіночу накидку[441] й туніку, що сягала до самих п’ят[442], вискочив і, виконавши танець, зник. Однак при такій спритності до всього, плавати не вмів[443].

55. До тих, ким захоплювався, палав пристрастю аж до безумства. Мімічного актора Мнестера цілував навіть посеред вистави, а якщо хтось мав необережність сказати слово, коли танцював його фаворит, наказував гнати його з місця й бичував навіть власноруч. Римському вершнику, що зчинив шум, послав наказ через центуріона, аби той негайно вирушив у Остію та доручив царю Птолемеєві, що у Мавританії, свого листа, в якому написав: “Тому, кого послав до тебе, ані добра не роби, ані зла”. 2. Поставив кількох гладіаторів-фракійців на чолі своїх германських охоронців, а мурміллонам зменшив озброєння[444]. Коли ж один із них, на ім’я Колумб, все ж переміг, відбувшись легким пораненням, підсипав йому отрути на рану, і від того часу називав цю отруту “голубиною”[445]: саме так було написано на ній, коли знайшли всі його запаси отрут. Настільки був прив’язаний та відданий “зеленій” фракції[446], що часто навіть обідав у стайні, а то й ночував, а візничому Євтихові після одного бенкету дав два мільйони сестерціїв[447]. 3. Аби його кінь, Бистрий, добре відпочивав, напередодні змагань посилав по сусідніх вулицях своїх воїнів наводити спокій; попри те, що збудував для нього стайню з мармуру, а ясла зі слонової кості, попри пурпурові покривала і коштовні коралі, подарував йому навіть будинок з прислугою та всіляким крамом, куди згодом від його імені запрошував гостей, а врешті, як подейкують, планував призначити його консулом.

56. Як він так шаленів та розважався, то знаходилося багато бажаючих випустити з нього дух. Але коли одну чи дві змови було викрито[448], а інші не здійснилися через відсутність слушного часу, двоє чоловіків[449] узялися за справу та довели її до кінця, проте не без участі впливових вільновідпущеників та керівників преторіанців. Самих їх уже раніше безпідставно звинувачували у причетності до змови, тож вони відчували на собі підозру та ненависть Калігули: він якось відвів їх убік та вилив свою злість на них, показавши меча й пригрозивши, що добровільно загине, якщо їм видається, що він достойний смерті; та й згодом не переставав звинувачувати одного перед другим та сварити їх між собою. 2. Тож змовилися напасти на нього під час ігор на Палатині[450], опівдні, коли він виходитиме з вистави. Першу роль взяв на себе Кассій Херея, трибун когорти преторіанців: Гай постійно знущався з нього, незважаючи на поважний вік, називаючи його “розпещеним” та “розніженим”, або ж давав псевдо Пріап[451] чи Венера, а коли той мав за щось йому дякувати, то простягав йому руку для поцілунку, згинаючи її та рухаючи непристойним чином.

57. Багато чуд провіщало майбутнє убивство. Статуя Зевса в Олімпії, яку наказав було розібрати й перевезти до Рима, раптово видала такий гучний регіт, що затряслися риштування та порозбігалися робітники, а якийсь чоловік на ім’я Кассій, що випадково надійшов, стверджував, що вві сні йому було наказано принести в жертву