Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

45. Зрештою, не маючи з ким воювати, послав кількох германців із власної охорони за Рейн і наказав там заховатися, а після полудня із шумом сповістити, що наближається ворог. Як лиш вони так зробили, зірвався разом із своїми друзями і частиною вершників-преторіанців та подався у найближчий ліс, пообрубував гілки з дерев та прикрасив їх, як трофеї[426], а сам у світлі вогнів повернувся назад. Тих, що не подалися з ним, обізвав боягузами й слабодухими, а супутників та всіх причетних до перемоги нагородив вінками нового вигляду й назви — були вони оздоблені фігурками сонця, місяця й зірок, і називалися “розвідницькими”. 2. Або ж узяв кількох заручників зі школи[427] і потайки вислав їх уперед, а сам, раптово покинувши бенкет, кинувся навздогін разом із кіннотою і, закувавши їх у кайдани, наче втікачів, привів назад: у таких виставах ніколи не знав міри. Коли ж він повернувся на гостину, воїни повідомили йому, що загін уже повернувся, а він запросив їх до гостини так, як вони були, при обладунку. Підбадьорив їх відомим віршем Вергілія: “Тримайтеся й готуйтеся до наступних успіхів”. 3. Але попри все це, в гнівному едикті поза очі дорікав сенатові й народові, що в той час, коли Цезар змагається у такій небезпеці, всі вони недоречно бенкетують та розважаються цирками, театрами й відпочинком на дозвіллі.

46. Насамкінець, наче збираючись завершити війну, вишикував ряди на березі Океану та розставив каменеметальні й інші машини, але ніхто не знав та не міг додуматися, що він робитиме. Раптом наказав усім збирати мушлі в шоломи та подоли, називаючи це “здобиччю Океану, що належить Капітолію й Палатину”[428]. На знак перемоги воздвиг величезну вежу, з якої, як із Фароської[429], уночі вогонь вказував шлях кораблям. Воїнам пообіцяв у подарунок по сотні динарів, і виголосив це так, наче це було небаченою щедрістю: “Ідіть собі, щасливі, ідіть, багаті”.

47. Тут він спохопився турбуватися про тріумфи і, попри полонених та варварів-утікачів, дібрав найвищих чоловіків із галлів, як він сам говорив, “тріумфодостойних”, та навіть деяких із царського роду. Їх призначив для процесії та змусив не лише відростити волосся й пофарбувати у рудий колір, але й вивчити германську мову та прийняти варварські прізвиська. До того ж, наказав, аби майже усі триреми, на яких вийшов у відкритий Океан, доправити до Рима сухопутним шляхом. Написав своїм казначеям, аби зготували тріумф за найменшим кошторисом, однак щоб він був таким, якого ще ніколи не бувало: адже в їхньому розпорядженні — загальнонародні кошти.

48. Перед тим, як виїхати з провінції, виявив неймовірно жорстоке бажання: намірився знищити легіони, що після смерті Августа підняли бунт, оскільки вони колись тримали в облозі його батька, полководця Германіка, і його самого, коли був немовлям. Заледве його відмовили від цього свавілля, але не могли втримати від прагнення стратити хоча б кожного десятого[430]. Тож він викликав їх на збори зовсім неозброєних — не мали при собі навіть коротких мечів, та оточив озброєною кіннотою. 2. Але як лиш уздрів, що деякі, зрозумівши підступ, пробиваються до зброї, аби дати відсіч, тут же втік зі сходин, подався до міста й звернув усю жорстокість на сенат: почав усім відкрито погрожувати, щоб відвернути від себе недобрі чутки. Між іншим, нарікав на те, що його позбавили законного тріумфу, дарма що незадовго перед тим він сам сповістив, щоб йому не надавали жодних почестей під страхом смерті[431].

49. Тож і тоді, коли його в дорозі перестріли посланці найвищого сану, благаючи, аби він приспішив, гучним голосом кинув їм: “Прийду, прийду, — і він зі мною”, потрясаючи руків’ям свого меча, якого мав на поясі. А в едикті видав, що повертається, але тільки до тих, які бажають його — до вершників та народу: а для сенату він більше не буде ані громадянином, ані правителем. 2. Заборонив сенаторам навіть виходити йому назустріч. Тож відмінивши чи відклавши свій тріумф, у день свого народження під овації ввійшов у місто, а чотири місяці потому — помер, здійснивши неймовірні злочини та замислюючи ще більші: адже намірявся перебратися в Антій, а згодом — в Александрію, попередньо винищивши найкращих представників обох орденів. 3. А щоб ні в кого не виникало сумнівів, то скажу, що в його сховку знайшли два записники під різними заголовками — один “Меч”, а другий — “Кинджал”, і обидва містили імена й нотатки про тих, які мали бути страчені. Знайшли також і скриню, вщерть повну різних отрут, яку згодом Клавдій наказав кинути в море, і говорять, що вона настільки отруїла воду, що хвиля виносила на ближні береги мертву рибу.

50. Був досить високий, зате доволі блідий, тіло було дуже велике у порівнянні з тонкою шиєю та гомілками; очі й скроні були глибоко посаджені, чоло широке й насуплене, все тіло було густо вкрите волоссям, але на голові воно було рідке, і мав зовсім лисе тім’я. Саме тому вважалося важким злочином подивитися на нього згори, коли він проходив поблизу, або випадково згадати слово “коза”. Його лице від природи було страхітливим і непривітним, але все одно зумисне перед дзеркалом витреновував жахливі та відразливі міни. 2. Здоров’я не мав ані тілесного, ані духовного. Коли ще був хлопчаком, страждав падучою хворобою, а в юнацькі роки, хоча й був доволі витривалим, часто находила на нього слабкість, так що не міг ані ходити, ані стояти, ані триматися, ані зібратися з думками. Він сам розумів кволість свого розуму, і час від часу подумував про відхід від справ, аби очистити голову. Вважають, що Цезонія напувала його якимось любовним зіллям, яке натомість призвело до безумства. 3. Сильно турбувало його безсоння: спав не більше, аніж три години вночі, та й то не зовсім спокійно — часто снилися йому різні жахіття, а одного разу наснилося йому морське чудовисько, що розмовляло з ним. Тому, втомлений від неспання, зазвичай більшу частину ночі або сидів у кріслі, або бродив довгими колонадами портика, раз по раз виглядаючи довгоочікуваний світанок.

51. Слабкості його розуму зовсім заслужено я приписав би дві протилежні вади — максимальну впертість, з одного боку, і незмірну боягузливість — з іншого. Адже він, хоча й сильно зневажав богів, при найменшому громі та блискавці закривав очі та накривав голову, а при