Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

Юпітерові бика[452]. 2. У Капуї в березневі іди блискавка вдарила в Капітолій, а в Римі в той же час — у кімнату двірничого, що в палаці на Палатині. Деякі вважали: останнє знамення провіщає небезпеку господареві від його прислужників, а попереднє — ще одне велике вбивство, — таке ж, як сталося колись в цей же день[453]. Коли ж Калігула запитав астролога Суллу про свій гороскоп, той ствердив, що вбивство невпинно наближається. 3. Застерігав його також оракул Фортуни Антійської, аби остерігався Кассія, і він з цієї причини навіть послав убити Кассія Лонгина, що був проконсулом в Азії, але навіть не згадав, що Херея теж був Кассієм. Напередодні загибелі приснилося йому, що стоїть на небі поблизу трону Юпітера, і бог штовхає його великим пальцем правої ноги та скидає на землю. Згодом як пророчі сприйняли також інші пригоди, що сталися того ж дня незадовго перед убивством. 4. Приносячи жертву, забризкався кров’ю фламінго, а мімічний актор на ім’я Мнестер виконував ту ж трагедію, яку колись виконував Неоптолем на тому святі, на якому був убитий Филип, цар Македонії[454]. В іншій виставі, “Лавреол”, головний герой, вириваючись із обвалу, блює кров’ю, і коли численні другорядні актори повторювали цю сцену, то врешті все було залите кров’ю[455]. Готувався також нічний спектакль, у якому єгиптяни й ефіопи мали показували сцени загробного життя.

58. Восьмого дня до лютневих календ, піднявшись приблизно о сьомій годині, вагався, чи йти знову до столу, оскільки в шлунку ще відчував надмір їжі з попереднього дня, однак друзі переконали його вийти. Коли проходив через крипту, де юнаки з Азії знатного походження проводили репетиції до вистави, то зупинився на хвилю, аби подивитися й настановити; і якщо б не керівник групи, що поскаржився на недугу, то повернувся б і зажадав показу вистави. 2. Від цього місця існують дві версії розвитку подій. Одні переповідають, що коли він говорив з хлопцями, Херея підійшов з-за спини та замахнувшись, вдарив його мечем у шию, вигукнувши: “Зроби це!”[456], а потім другий змовник, трибун Корнелій Сабін, зайшовши спереду, вдарив його у груди. Інші говорять, що Сабін, витіснивши за допомогою центуріонів, що були у змові, гурт прибічників імператора, за військовим звичаєм спитав пароль, і коли Гай відповів “Юпітер”, Херея вигукнув: “Отримай своє”[457], а коли той оглянувся, розсік йому щелепу мечем. 3. Коли той упав, підібгавши ноги, та поранений, кричав, що ще живий, усі кинулись на нього та добили, нанісши тридцять ударів: “Ще давай!” — кричав кожен. Дехто навіть вражав його у пах. На перший крик на допомогу прибігли носії з палками[458], а згодом — германці-тілоохоронці та вбили багатьох змовників, а між ними й деяких невинних сенаторів.

59. Прожив Гай двадцять дев’ять років, з них правив три роки, десять місяців та вісім днів. Тіло його таємно занесли в сад Ламія[459] та наполовину спалили на поспіхом зібраному погребальному вогнищі й закидали дерном. Лише згодом сестри, повернувшись із вигнання, відкопали його, спалили й поховали. Багато хто розповідає, що перед тим, як це зробили, сторожів саду постійно тривожили привиди, а в будинку, де його вбили, не було й ночі без якогось жахіття, аж доки будинок не згорів під час пожежі. Разом з Гаєм загинула й дружина Цезонія, яку центуріон заколов мечем, а також донька, яку розбили до стіни.

60. Усю картину часу можна уявити собі за такими подіями. В народі не одразу повірили в те, що Гая вбили: виникла підозра, що чутку про вбивство вигадав і розпустив сам Калігула, щоб таким чином вивідати, як люди ставляться до нього. Змовники не встановили жодної влади, а сенат настільки перейнявся прагненням свободи[460], що консули спочатку зібралися не в курії, що називалася Юлієвою, а на Капітолії, де лунали навіть пропозиції знищити пам’ять про цезарів та зруйнувати їхні храми[461]. Насамперед, було підмічено й записано, що всі цезарі на ймення Гай загинули від меча, починаючи ще від того, який загинув у часи Цінни[462].

5

Клавдій

1. Друз, батько Клавдія Цезаря, спочатку називався Децім, а згодом — Нерон. Народила його Лівія на третьому місяці після того, як стала дружиною Августа, оскільки була вагітна до того: була підозра, що сталося це в результаті перелюбу із вітчимом. Зрештою, серед простолюду швидко поширився віршик:

Блаженні родять і на третім місяці.

2. Цей Друз, обіймаючи посаду квестора й претора, був полководцем у війні в Ретії, а згодом й у Германії. Він перший з римських полководців вийшов у відкритий північний Океан, доклавши значних зусиль, провів за Рейном великі судноплавні канали, які й до сьогодні звуться Друзовими[463]. Наполегливо наступав на ворога й аж доти відтискав його щораз далі у неосвоєні землі, доки не з’явилася йому примара жінки-варвара надлюдського зросту, що промовляла до нього латиною й заборонила продовжувати шлях переможця. 3. Зрештою, за усі перемоги вшанували його почестями й тріумфальними відзнаками, а після претури[464] тут же заступив на посаду консула й відновив походи, але занедужав[465] та помер у своєму літньому таборі, який від того часу називався “Проклятим”. Тіло його несли по вільних містах і колоніях знатні громадяни аж до Рима, а там його перейняли декурії писарів[466], що вийшли їм на зустріч, та поховали на Марсовому полі. Згодом на його честь військо насипало курган, і відтоді щороку біля нього в цей же день воїни проводили церемонійні забіги[467], а галльські общини здійснювали молебні. Сенат, окрім того, попри багато інших почестей, присвятив йому мармурову арку з трофеями на Аппієвому шляху, а також надав йому та його нащадкам прізвисько “Германік”. 4. Говорять, що дух у нього був славолюбний та водночас демократичний: адже крім перемоги над ворогом прагнув здобути “найбільшу здобич”[468], переслідуючи германських ватажків по всьому полі бою, нехтуючи власного безпекою. Ніколи не приховував, що докладатиме всіх зусиль для відновлення попереднього устрою республіки. Тому вважаю, що деякі мали підстави говорити, що Август, підозрюючи його, відкликав з провінції, а коли той почав зволікати, знешкодив отрутою. 5. Однак згадую про це не тому, що вважаю правдивим чи близьким до правди, а лиш тому, що не хотів би оминути. Август за життя настільки його любив, що призначав його співспадкоємцем із синами, і навіть заявляв про це у