read-books.club » Фентезі » Кінь Перуна 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінь Перуна"

187
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кінь Перуна" автора Олег Йосипович Говда. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 52 53 54 ... 99
Перейти на сторінку:
– Не сумнівайся, якщо знайти того коня в силі людській, я життя покладу, а його знайду. І до рук Саїн-хана він не потрапить. Доручи мені пошуки... Головою присягаю, що не розкаєшся.

Замислився над його словами Дмитрій. І довго мовчав. Дуже довго... А тоді рішуче хитнув головою.

– Згода... Дій від мого імені і з мого благословення... Коли думаєш вирушити?

– Нині.

Дмитрій здивовано звів брови, але не сказав нічого.

– А скільки ратників з собою візьмеш?

– Жодного, воєводо.

– Чи розважливо це?

– Сон я бачив віщий... І відкрилося мені в ньому, що усі, хто пустяться зі мною в путь, загинуть. Не хочу я того...

– Сон? – на якусь мить в голосі Дмитрія забриніла насмішка, але воєвода одразу ж і спохопився. – Зрештою, якщо пригадати про що йдеться, то власне до снів лише прислухатися... Роби, як знаєш. Тут я тобі не порадник.

Він ще трохи помовчав, а тоді підвівся.

– Ну, світає... Час і на мене... Будемо прощатися. Ідіть з Богом... Але пам’ятайте, про те, що говорилося тут, – ні пари з вуст.

Дружинники мовчки вклонилися.

– А ти, Трохиме, припильнуй, аби хлопця в дорогу як годиться спорядили.

– Не турбуйся, боярине, – запевнив воєводу сотник.

– А ти, Найдо, залишся ще на мить.

Воєвода зачекав, доки усі вийдуть, а тоді поманив парубка до себе.

– Сідай...

Найда слухняно опустився на лаву. Дмитрій наповнив два кубки і подав один парубкові.

– Пий.

Той не менш слухняно виконав і цей наказ.

– А тепер розповідай, звідки знаєш дорогу в замок Морени. І чого тебе туди так тягне. Лиш не звертай на віщий сон. Однак не повірю...

Добре, що воєвода перечекав зі своїм запитанням, доки Найда осушить кубок до дна, бо в іншому разі той би захлинувся. Парубок і так закашлявся од несподіванки. Та поглянувши у серйозні, розумні очі Дмитрія, облишив усі перестороги і став оповідати усю правду. Ту, що знав...

Воєвода слухав уважно, не перебиваючи жодним словом, і аж як Найда виклав усе, мовив замислено:

– Юначе, якщо мовити по щирості, то на твоєму місці, я й за королівську корону не виткнув би носа за мури Галича. А ще ліпше -забрався б на подвір’я Успенського собору і оселився там до самої смерті... Ти ж збираєшся до смерті в зуби. Невже не страшно?

– Страшно, – мусив погодитися парубок. – Але сидіти сиднем значно гірше. Можливо, я загину, та бодай спробую. І якщо вся ця історія про суперечку Богів не вигадка, то й у мене повинен знайтися бодай один спільник, не менш могутній, ніж вороги.

– Так, – погодився воєвода. – Це повинно бути так. Інакше, чого б саме до тебе вони присікалися? Ну, якщо молитва може допомогти, то і в Успенському соборі, і в золотоглавій Софії дзвони битимуть за твій успіх. Обіцяю! Щасти тобі, сину людський...

Найда хотів уже було підвестися, та несподівано Дмитрій ще притримав його на мить.

– Ось що, хлопче... Доводилося мені якось давніше бувати у Тухольщині. Податі для князя збирав. Так от... Тамтешньою громадою один мудрий старець керує. Розмовляв я з ним... Захаром Беркутом зветься. Думаю, для нього в горах таємниць немає. Якщо будеш там, провідай, побалакай з ним. Якщо живий ще. Порада ця, звісно, малого коштує, але більше нічого не вигадаю. Ну, бувай...

Найда вклонився низько, як батькові, і вийшов…

Хоч як квапився Найда, а вирушити в дорогу ще цього дня не вдалося. Душа, звісно, кипіла, рвалася до Руженки, але здоровий глузд підказував, що треба вичекати. Нехай усе йде своїм трибом. Доручено Юхимові заманити його в замок, то нехай старається. Навіщо комусь знати, що він і сам туди з нетерпінням поспішає? Краще, щоб вороги думали, наче він нічого не запідозрює. Щоб вбачали у ньому скоріше ягнятко, що само підставить горло під жертовний ніж. Тим легше буде потім зуби вишкірити.

З самісінького ранку Юхим Непийвода носився містом, як ошпарений...

Першим ділом – поспішив до сотника.

Попереджений воєводою, Трохим трішки покомизився для виду, та коли купець посулив йому гарний упоминок з Угорщини, зм’як і погодився відпустити одного дружинника для охорони краму. Якого купець сам собі обере. І вдав, що зовсім не здивувався, почувши Найдине ім’я.

«Забувши» на столі у сотника капшук з кількома золотими і десятком срібних монет, Юхим поквапився до Куниць. Прихопив по дорозі жбан доброго меду, і ще з вулиці так щиро став вітати Опанаса (той сидів на призьбі) і Христину з одужанням, що у старого й крихти сумнівів не зародилося. Яким вже материнське серце буває віщим, але й воно цього разу змовчало. Та й що там казати, п’ять срібляків і обіцяна, після повернення, ціла гривня аж ніяк не могли бути зайвими у їхньому злиденному хазяйстві.

Потім розпочалися лаштування у дорогу. Треба було сторгувати у цигана пару хороших коней під сідло. І так, щоб не каятися потім, переплативши за добрих, або виторгувавши задешево таке, що впаде після першої ж милі. До верхових – пару в’ючних... Заготовити припаси. Дати наказ домашнім і робітникам на час своєї відсутності. Та багато чого іншого, про що зокрема і згадувати не варто, а вкупі забрало цілісінький день...

Зате вже наступного ранку виїхали, як і хотіли, мало що не вдосвіта.

Сонце ще й у Дністрі не скупалося, а вони вже вихопилися за земляні вали Підгороддя і вибралися на битий шлях.

Не маючи до ладу про що між собою говорити, гнали спершу таким галопом, наче везли спішну звістку, і лише як у коней стало щось жалібно тенькати в боках, змилосердилися над ними й перейшли на крок.

Дорога давно вже зміїлася лісом і, якщо пригадати ким був супутник Найди, то робилося моторошно й лячно. Мовчанка тягнулася так довго, що вже навіть увійшла в звичку.

Можна було, звісно, спробувати про щось побалакати. Та як би там не наказувала Морена чи які б не плекав надії Найда, а жива чи мертва Руженка постійно стояла між подорожніми. Юхим ніяк не міг подарувати, що платив за дівчину гроші родичам, годував, поїв, зодягав, а розважався з нею цей драб! Чим же ж він тоді кращий за розбійника чи конокрада? Хіба кінь дорожчий за дружину? Чому ж тоді конокрадів без розмов забивають киями чи підвішують на найближчій гіляці, а перелесників наче й не осуджують? Справедливо

1 ... 52 53 54 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінь Перуна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінь Перуна"