Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

19.06.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні в місті знов було шумно.

Черговий ярмарок привернув увагу багатьох мешканців Маг-Рівіка та ближніх сіл. Найбільшу цікавість викликали магічні товари з інших міст, таких як Мілет-Дун, Маг-Коріф, Енаріон, чи Яриград. Навіть, те що подія відбувалась серед тижня не завадило охочим на неї потрапити.

Гуляти пішли на неї втрьох. Я, Улла та Філл. Останній під нашим дівочим натиском погодився залишити бібліотеку на один день в спокій.

Наштовхавшись серед натовпу поміж торговельних рядів ми втрьох сіли перепочити та перекусити на відкритий майданчик однієї з таверн. І тільки я зробила перший кус м'ясного пирога, як почула голос голови магічної варти:

- Ята Ольше, ви заарештовані.

Схоже Суфо повернувся до міста, й першим ділом вирішив вивести мене з рівноваги. А не вийде, заняття з паном потроху деканом дають позитивні результати.

- І за що? – не відриваючись від їжі запитала я.

- За не законне проникнення до будинку та крадіжку в ньому.

Оце так новина. Від несподіванки я ледь не вдавилась пирогом.

- Крадіжку чого? – замість мене запитала Улла.

- Без зайвих питань. Ви підете добровільно, чи вас тягти?

- Які в вас виявляються потаємні бажання. І якщо чесно, то краще б це залишилось в таємниці й надалі. - Трохи не втрималась й нахамила голові. Чоловік від моїх слів почервонів як мак. – Добровільно піду. Але спочатку трохи поспілкуюсь з друзями.

- Це якесь непорозуміння, - почала Улла та її перебив Філл.

- Я піду з тобою.

- Це не непорозуміння, це огидний наклеп. Ні Філл, зі мною йди не треба, а краще йди до декана. Так, саме до нього. З Німідором в нас трохи інші домовленості. Скоро зустрінемось, - попрощалась я з друзями.

- Я б не був в цьому такий впевнення.

- Пан голова, можу поспорити на сто джубів, що сьогодні буду спати у своєму ліжку.

Моя впевненість не сподобалась Суфо, тому він боляче схопивши мене за плече, потяг за собою. Йти так довго було не зручно, того мене він відпустив, але його супровід окільцював так, що ані зайвого кроку в бік зробити не можна було.

***

Кабінет був тісним та не зручним. Кам’яні стіни, висока стеля, вузькі вікна та двоє охоронців біля дверей. Ще було душно, а в повітрі стояв важкий запах чоловічого одеколону, скислого поту, алкоголю, блювоти, крові та сечі. А ще якоїсь жінки, чий запах був мені знайомим.

- Отже, ви, стверджуєте, що не залазили в будинок до пана Санрея Наос? – запитав Суфо, ходячи навколо стільця на якому я сиділа.

- Так.

- І ніколи там не були?

- Була.

- Отже, ти все ж таки залазили до будинку?

- Ні.

- Ви щойно сказали, що були в будинку.

- Так. Ви в той день також там були, - я відповідала спокійно та впевнено, як розумна, котра ні в чому не винна.

- Але я запитую, про інший день.

- В інший також була, в присутності господаря. Я йому посилку приносила від пана Прієра.

- Я не про цей день запитую.

- А про який?

- Шосте смарагдія. Де ви були о десятій вечора?

- Додому поверталась.

- Хто може це підтвердити?

- Мій фамільяр.

- Тобто ніхто. А це означає, що ви могли залізти до дому пана Наоса і вкрасти його магічні напрацювання.

- Нащо вони мені? Я ж не бойовий маг!

- З помсти.

- Нащо мені йому мститися?

- Через те, що пан Наос вам відмовив.

- Відмовив у чому?

- Тримати вас як коханку?

- Нащо мені в коханцях людина? Гидота. Він же зламається. І в загалі, у вас є докази?

- Так.

- І це які?

- Знайдено ваш запах в будинку.

- Якої давнини?

Ця суперечка вже почала мене допікати. Захотілось розбити Суфо носа та піти додому, голосно гуркнувши дверима. Бо ще трохи й артефакт не витримає, я розлютуюсь, трансформуюсь в дракона й відкушу йому голову.

Раптово скрипнули двері й в них зайшов сам постраждалий. Хоча постраждалим не виглядав. Задоволений наче знайшов печеру з лусками сотні драконів.

Так, заспокоїтись. Я самий спокій.

- А от і крадійка! Вже дізнався для чого вона залізла в мій будинок і вкрала матеріали?

- Поки не зізнається.

- Тоді я вчасно. Зараз використаємо одне зілля, під його дією вона у всьому зізнається.

Ага, зараз. Він дурень, чи не пам’ятає, що на мене вже одне зілля не подіяло?

- Попроси охорону вийти за двері, - дістаючи з кишені флакон продовжив маг.

Охорону просити було не треба, ті самі мовчки вийшли.

- Ну що, сама вип’єш, чи силою в горлянку виллю?

Я, щоб розтягнути час, удала вигляд, що замислилась.

- Ні. Не буду це пити.

І посміхнулася демонструючи свої не маленькі ікла.

- По доброму не хочеш, - розізлився Наос. – Тобі буде по поганому. Суфо, відійди, в мене є одне дуже цікаве заклинання послухання. Зараз вона сама все вип’є, та під всіма паперами підпише.

Мені стало цікаво, чи подіє на мене те заклинання, чи ні, того з мовчазною цікавістю свердлила очима бойовика, при цьому не забуваючи тримати себе в руках. Бо ще трохи та ці руки стануть лапами. Лапами в броні з міцними пазурами.

Дію заклинання відчула одразу. Така знайома липка гидота. Теж саме відчуття було на постоялому дворі, коли намагались обікрасти ерла. На моє щастя воно на мене не діяло. Але захотілось трохи підіграти. Хай ворог вважає, що переміг.

- Ну що, вона готова до спілкування? – запитав у мага Суфо.

- Так. Он дивись, очі ще дурніші стали. Майже чорні. Зараз вона все вип’є.

- Давай хутчіше. Не дай хтось з її захисників з’явиться.

- Хто може прийти? Її однокласники?

- Німідор.

- А шльондра даремно часу не втрачала, знає перед ким ноги розсувати.

За такі слова захотілось йому вибити усі зуби. Ще й очі видряпати. Але стрималась. Бо зрозуміла одне, я тут не для того, щоб в крадіжці зізнаватись. Я цим покидькам потрібна для чогось іншого. От тільки питання: для чого?

- Візьми флакон та випий зілля, - наказав мені Наос тикнувши в руки ємність.

Я не поворухнулась.

- Пий,