Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— О, ні! Тільки не знову це! — простогнала Софі, коли Блим з розмаху відчинив дверцята і вискочив на дах. Лабокіни кинулися за ним. Коли Чарліна і Софі допленталися до самого верху і визирнули у відчинені дверцята, одночасно намагаючись перевести подих, то побачили двох лабокінів, які сиділи, розставивши ноги, на гребені золотого даху. Вони були майже на півдорозі до дверцят і виглядали так, наче безмежно шкодували, що тут опинилися. А Блима і слід захолов. 

— І що він цього разу придумав? — поцікавилася Софі. 

Майже відразу ж у дверцятах з’явився розчервонілий Блим. Він засміявся ангельським сміхом, а вітер розвіяв його золотаві локони у кучеряву подобу німбу. 

— Ходи глянь, сцо я знайсов! — радісно повідомив він. — Ходи за мною. 

Софі вхопилася за бік і показала на дах. 

— А що з тими двома? — важко дихаючи, спитала вона. — Будемо сподіватися, що вони просто зваляться? 

Блим чарівно усміхнувся. 

— Зазди і побацис! 

Він нахилив золотаву голівку, прислухаючись. Кухарів собака гарчав і загрібав пазурами дедалі ближче. Він обігнав свого господаря і тепер, відчайдушно сапаючи, з гарчанням піднімався дерев’яними сходами. Блим кивнув і повернувся в бік даху. Він зробив ледь помітний жест і щось невиразно пробурмотів. Два лабокіни на гребені золотого даху раптом зменшилися, пролунав неприємний хлюскаючий звук — і вони перетворилися на дві маленькі багряні штучки, які хляпали й погойдувалися на гребеневі золотого даху. 

— Що… — почала було Чарліна. 

Блимова усмішка стала настільки ангельською, наскільки це взагалі можливо. 

— Кальмал, — блаженно промовив він. — Кухалів собака дусу плодасть за кальмала. 

Софі сказала: 

— Що? А, кальмари. Розумію. 

Тим часом підбіг пес, його лапи ходили ходором, наче поршні, а з роззявленого писка скапувала слина. Він вискочив із дверцят і бурою стрілою шмигонув уздовж гребеня даху. Із середини гребеня долинуло «хап-хрум», тоді ще раз «хап-хрум» — і з кальмарами було покінчено. Лише після того пес нарешті помітив, де опинився. Він застиг, стоячи двома ногами на одному спадистому схилі даху і двома ногами — на другому, і жалібно завив. 

— Ой, бідолашка! — сказала Чарліна. 

— Кухал його влятує, — мовив Блим. — Ходіть за мною, але тлимайтеся поляд. Маєте повелнути ліволуц, пелс ніз толкнетеся ногою даху. 

Він ступив у двері ліворуч — і зник. 

«О, здається, я розумію!» — подумала Чарліна. Це нагадувало двері в будинку дідуся Вільяма, за винятком того, що тутешні двері були загрозливо високо. Вона пустила Софі поперед себе, щоби мати змогу впіймати її за спідницю, якби раптом та ступила не туди. Проте Софі виявилася більш призвичаєною до чарів, ніж Чарліна. Вона ступила ліворуч і зникла без найменшого клопоту. Чарліна помітно завагалася, перш ніж наважилася піти за нею. Вона замружила очі та зробила крок. Але при цьому її очі самі собою розплющилися, і вона побачила, як блискучий золотий дах запаморочливо ковзає повз неї. Перш ніж Чарліна вирішила закричати «Ител!», щоб викликати заклинання польоту, вона опинилася деінде — в розжареному приміщенні з кроквами під стелею, яке трохи нагадувало намет. 

Софі сказала негарне слово. У тьмяному світлі вона наступила на одну з безлічі припорошених цеглин, складених тут усюди штабелями. 

— Нецемна-нецемна, — сказав Блим. 

— Ой, помовч! — озвалася Софі, стоячи на одній нозі, щоби подивитися на забитий цеглиною палець. — Чому ти досі не подорослішав? 

— Сце не взе. Я з казав, — пояснив Блим. — Нам сце тлеба надулити плинца Людовіка. О, дивися! Геть так само сталося, коли я був тут сам. 

Над найбільшим штабелем цеглин розлилося золотаве світло. Цеглини ввібрали це світло і теж золотаво засвітилися з-під пилу. Чарліна дотямила, що це не цеглини взагалі, а зливки щирого золота. Щоб розвіяти будь-який сумнів, перед зливками з’явився і зависнув у повітрі напис золотими літерами: 

«Славіте Мелікота Чудесника, який заховав злато Краля». 

— Пхе! — сказала Софі, відпускаючи палець. — У Мелікота, видно, так само були клопоти з вимовою, як і в тебе. Ото би ви з ним були два чоботи пара! Однаково високої думки про себе! Ну не міг Мелікот втриматися, щоб не висвітлити своє ім’я, га? 

— Я не мусу висвітлювати своє ім’я, — з гідністю відповів Блим. 

— Ух! — видихнула Софі. 

— Де це ми? — поспішно спитала Чарліна, бо скидалося на те, що Софі зараз вхопить золотий зливок і розтрощить Блиму голову. — Це королівська скарбниця? 

— Ні, ми під золотим дахом, — відповів Блим. — Хитло, плавда? Усі знають, сцо дах не зі сплавзнього золота, тоз нікому і на думку не спало сукати золото тут. 

Він підняв один золотий зливок, постукав ним об підлогу, щоб обтрусити пил, і кинув Чарліні в руки. Зливок виявився такий важкий, що Чарліна мало не випустила його із рук. 

— Неси лецовий доказ, — сказав він. — Думаю, кололь буде дузе ладий це побацити. 

Софі, яка, здавалося, трохи заспокоїлася, вигукнула: 

— І це твоє дитяче лепетання! Воно доводить мене до шалу! Здається, я ненавиджу його навіть сильніше, ніж ці твої золотаві кучерики! 

— Та подумай лисе, як це злуцно! — промовив Блим. — Лихий Людовік намагався викласти мене, він зовсім забув пло Молгана! 

Блим глянув величезними блакитними очима на Чарліну. 

— Я мав несцасне дитинство. Ніхто мене не любив. Гадаю, я маю плаво сплобувати сце лаз, тепел виглядаюци знацно класце, хіба ні? 

— Не слухай його, — проговорила Софі. — Це суцільне позерство. Хауле, як нам вибратися звідси? Я лишила Моргана з королем, але ж там само і лабокін Людовік. Якщо ми не спустимося туди до них якнайшвидше, Людовікові будь-якої миті може спасти на думку схопити Моргана. 

— А ще Кальцифер попросив мене переказати вам, щоби ви поспішили, — згадала Чарліна. — Замок чекає на Королівській площі. Насправді я прийшла попередити вас… 

Вона не встигла договорити, тому що Блим зробив щось таке, від чого запилюжене горище крутнулося навколо них — і вони знов опинилися перед відчиненими дверцятами на дах. За дверцятами Джамал лежав на животі уздовж гребеня даху і, витягнувши руку, тримав свого пса за ліву задню ногу. Пес жахливо завивав. Йому не подобалося, що його тримають за ногу, і вкрай не подобався дах, але він занадто боявся впасти, відтак не ворушився. 

Софі зауважила: 

— Хауле, в нього тільки одне око, йому важко втримувати рівновагу. 

— Знаю, — сказав Блим. — Знаю, знаю! 

Він махнув рукою — і Джамал ковзнув задом наперед у двері, тягнучи за собою пса, який і далі гарчав. 

— Я мало не вмер! — видихнув Джамал, коли вони з псом попадали біля Блимових ніг. — Як це так, що я досі живий? 

— Таїна сія великою є, — сказав Блим. — Пелеплосую. Нам тлеба побацитися з кололем стосовно зливка золота. 

Він побіг сходами вниз. Софі кинулася за ним, Чарліна теж, але не так швидко, бо заважав золотий зливок. Вони спускалися і спускалися, й опинилися край останнього прогону сходів саме в той момент, коли принц Людовік відштовхнув принцесу Хільду, оминув Сіма і вихопив Моргана з рук короля. 

— Поганий дядько! — заревів Морган. Він вхопив принца Людовіка за гарно закручене волосся і потягнув. Волосся залишилося в Моргана в руці, оголивши принців череп — лисий та багряний. 

— А я казала! — заверещала Софі. Здавалося, в неї виросли крила. Вони з Блимом мчали сходами плече в плече. 

Принц глипнув на них, тоді на Приблуду, яка намагалася