Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— Не в бібліотеку! — в один голос крикнули король з принцесою. 

У їхніх голосах було стільки владної твердості та волі, що безбарвний джентльмен і справді зупинився, обернувся і повів принца в іншому напрямку. Це дало Блимові трохи часу, щоб наздогнати принца і вхопитися за його довгий шовковий рукав. Морган радісно заверещав і жбурнув принцову перуку просто в лице Блиму, майже цілком засліпивши його. Блим безпорадно тягся за рукавом до наступних дверей, попереду біг безбарвний джентльмен, ззаду мчала Приблуда, яка заходилася пронизливим дзявкотом, а за нею бігла Софі та кричала: «Поклади його, а то я тебе ВБ’Ю!». За нею поспішали король і принцеса, які теж долучилися до гонитви. 

— Я кажу, що це вже занадто! — кричав король. Принцеса ж просто наказувала їм: «Стійте! Стійте!». 

Принц і безбарвний джентльмен спробували вибігти разом з обома дітьми за двері, а тоді закрити двері перед носом короля і Софі. Та як тільки вони їх замкнули, Приблуда якимось чудом знову відчинила їх нарозтіж, і всі пробігли, не зупиняючись. 

Чарліна була позаду всіх, біля Сіма. На цю мить вона вже майже не відчувала рук. 

— Чи не могли б ви це потримати? — попросила вона Сіма. — Це речовий доказ. 

Сім іще не встиг відповісти: «Безперечно, панно», — а Чарліна вже передала золотий зливок йому. Під вагою зливка Сімові руки витяглися на повну довжину. Чарліна залишила Сіма жонглювати зливком, а сама поквапилася до дверей. За ними виявилася знайома велика зала з кониками-гойдалками вздовж стін. Посередині кімнати стояв принц Людовік. З лисою багряною головою він мав дуже дивний вигляд. Тепер Людовік тримав Моргана рукою за шию, а Приблуда крутилася і підскакувала біля його ніг, намагаючись врятувати Моргана. Перука лежала на килимі, схожа на мертву тварину. 

— Робіть, що я скажу, — сказав принц, — бо інакше дитина постраждає. 

Чарліна краєм ока вловила раптовий синій зблиск у каміні. Вона глянула — і зауважила Кальцифера, який, певно, якраз у цю хвилину спустився через комин у пошуках дров. Він вмостився серед непідпалених дров і задоволено зітхнув. Помітивши, що Чарліна на нього дивиться, Кальцифер підморгнув їй жовтогарячим оком. 

— Постраждає, кажу! — драматично сказав принц Людовік. 

Софі глянула на Моргана, який звивався у принца в руках, а тоді на Блима, який стояв біля неї і розглядав свої руки так уважно, ніби ніколи раніше їх не бачив. Тоді вона зиркнула на Кальцифера, при цьому здавалося, ніби вона щосили стримує сміх. 

— Ваша Високосте, ви робите велику помилку, — сказала вона тремтливим голосом. 

— Безперечно, — підтвердив король, захеканий і почервонілий від гонитви. — Ми у Верхній Норландії зазвичай не судимо за державну зраду, але із задоволенням засудимо вас. 

— Як би ви могли це зробити? — поцікавився принц. — Я не ваш підданий. Я лабокін. 

— Тоді ви за законом не можете стати королем після мого батька, — заявила принцеса Хільда. На відміну від короля, вона знов була цілком спокійна і поводилася дуже по-королівському. 

— Он як, то я не можу? — сказав принц. — Мій батько, лабок, каже, що я повинен стати королем. Він збирається правити цією країною через мене. Чарівника він уже позбувся, тож нам тепер ніщо не стоїть на заваді. Мусите негайно мене коронувати, інакше ця дитина постраждає. Я тримаю її як заручника. А крім того, що я зробив поганого? 

— Ви забрали всі їхні гроші! — вигукнула Чарліна. — Я вас бачила — обох лабокінів — як ви змушували кобольдів занести всі гроші з податків у Кастель-Жоє. І відпустіть хлопчика, поки він не вдусився! 

На цю мить Морган уже геть почервонів на лиці та відчайдушно сіпався. «Не думаю, що лабокіни здатні по-справжньому відчувати, — подумала Чарліна. — І не розумію, чому Софі вважає, що це так смішно!» 

— О небеса! — сказав король. — То ось куди воно все зникало, Хільдо! Що ж, принаймні одну загадку розгадали. Дякую, моя дорога. 

Принц Людовік сказав з огидою: 

— Чому ви такі задоволені? Ви що, мене не дослухали? — він обернувся до безбарвного джентльмена. — Зараз він стане пропонувати нам оладки! Давай, кажи своє заклинання. Забери мене звідси. 

Безбарвний джентльмен кивнув і розставив перед Людовіком свої тоненькі багряні ручки. Та саме цієї миті в кімнату причовгав Сім із золотим зливком у руках. Він жваво зробив кілька кроків до безбарвного джентльмена і впустив золотий зливок йому на ноги. 

Після цього дуже швидко сталося надзвичайно багато всього. 

Поки джентльмен, почервонівши від болю, стрибав і репетував, Морган, здавалося, мав ось-ось задихнутися. Він дивно вимахував кінцівками, ніби в конвульсії. І враз принц Людовік несподівано для себе виявив, що намагається втримати на руках високого дорослого чоловіка в елегантному костюмі з синього сатину. Тож принц Людовік відпустив цього чоловіка, який негайно розвернувся і зацідив принцові кулаком межи очі. 

— Як ти смієш?! — заверещав принц. — Я до такого не звик! 

— Сам собі винен, — відповів чарівник Хаул і вдубасив принца ще раз. 

Цього разу принц Людовік наступив на свою перуку, посковзнувся і впав із глухим грюкотом. 

— Ось єдина мова, яку розуміють лабокіни, — через плече зауважив Хаул, звертаючись до короля. — Хочеш іще, Люді, хлопчику? 

У цю ж мить Морган, який виявився вдягненим у синій оксамитовий костюмчик Блима, вкрай пом’ятий і дуже завеликий на нього, кинувся до чарівника з криком: «Тато, тато, ТАТО!». 

«Зрозуміло! — подумала Чарліна. — Вони якось помінялися місцями. Дуже добрі чари. Хотіла б я знати, як це робиться». 

Спостерігаючи, як чарівник обережно відводить Моргана подалі від принца, вона замислилася, чому Хаул хотів бути вродливішим, ніж є. Його зовнішність була втіленим уявленням більшості людей про надзвичайно вродливого чоловіка. Лише волосся, подумала Чарліна, здавалося трохи занадто казковим. Воно спадало на плечі, обтягнуті синім сатином, небачено прекрасними золотавими хвилями. 

У цей-таки момент Сім, перед яким і далі вистрибував безбарвний джентльмен, ступив крок назад і спробував зробити якесь оголошення. Але Морган здіймав такий вереск, а Приблуда вигавкувала так завзято, що чути було лише «Ваша Величносте» і «Ваша Королівська Високосте». 

Під час Сімової промови чарівник Хаул глянув у бік каміна і кивнув. Тоді між чарівником і Кальцифером сталося щось дивне — і не спалах світла, і не те щоби осяяння невидимим промінням. Чарліна все ще намагалася пояснити сама собі, що ж це було, аж раптом принц Людовік якось скулився і зник, а з ним зникнув і безбарвний джентльмен. Замість лабокінів щулили вуха два кролики. 

Чарівник Хаул глянув на них, а тоді на Кальцифера. 

— А чому саме кролики? — запитав він, піднімаючи Моргана на руки. Морган миттю перестав верещати, і запала тиша. 

— Та все оце тут вистрибування, — відповів Кальцифер, — якось навело мене на думку про кроликів. 

Безбарвний джентльмен і далі підскакував, але тепер уже в подобі великого білого кроля з вибалушеними багряними очима. Принц Людовік, який став солом’яно-жовтим кроликом з іще більше вибалушеними багряними очима, здавався надто наляканим, щоб рухатися. Він щулив вушка і ворушив носиком… 

Цієї миті Приблуда напала. 

Тим часом у приміщенні з’явилися гості, прибуття яких намагався оголосити Сім. Приблуда задушила жовтавого кроля мало не під