Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Він так вперто хоче зі мною знайти спільну мову, що аж стає противно.

- Я не мовчу, - починаю викручуватися. - Просто не бачу сенсу щось говорити, бо ти і без мене вирішив, що ми туди підемо. І тому переконана, що моя відповідь абсолютно нічого не вирішує.

- Вирішує, - заперечує. - Якщо не бажаєш до ресторану, то називай інші варіанти. Куди ти хочеш?

- Та хай буде ресторан, - погоджуюся. - Тільки я не маю відповідного одягу.

- Завтра у тебе буде багато часу, а тому щось вибереш та купиш, - відповідає мені, і цієї миті зимна вода підтоплює нам ноги.

Я одразу її відчуваю, бо балетки  мають у своєму дизайні дірочки. Сіпаюся.

- Сильно намочила? - одразу питається.

- Нормально так, - відповідаю, відчуваючи пальцями холод.

- Тоді повертаємося до готелю, бо ще простудишся. А цього точно непотрібно.

Повертаємося у тиші. Звісно поки дійшли, то мої ноги майже висохли. Коли зайшли до номера, то відчувала незначну вологу.

- Гарних снів, - промовляє Герман та наступної миті переходить межу.
Цілує! Але не в губи… Торкається вустами мого лобика, а після того:

- Дякую за прогулянку.

Збентежено позираю на нього, відчуваючи всередині незначне тремтіння від цього. Він чекає реакції, але не даю її. Тільки тихо промовляю:

- І тобі гарних снів.

- Дякую, - відпускає мою руку. На якусь мить затримується. Мов на щось сподівається, але коли розуміє, що нічого не станеться у відповідь, то йде.