Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Щойно «наречений» вийшов, Поліна вирушила у ванну кімнату. Через те, що ранок почався бурхливо, вона ще не встигла до кінця привести себе до ладу. А їй хотілося сьогодні на аудієнції виглядати бездоганно. З моменту, як потрапила в цей світ, Поля ще жодного разу не відчувала бажання стати по-справжньому жіночною та привабливою — попрацювати над зовнішністю, поекспериментувати, додати акцентів. Здавалося б природне для дівчини прагнення виглядати добре, але чуже тіло збивало весь настрій.

Однак щоразу, коли Поліна дивилася в дзеркало, відображення ставало їй дедалі звичнішим. Вона звикала до нього, і, здається навіть, почала впізнавати в ньому риси своєї колишньої зовнішності. Не зрозуміло, як таке можливо, але тепер їй все частіше здавалося, що з того боку дзеркальної поверхні дивиться на Полю вже не незнайомка, а вона, Поліна.

Арсенал місцевої косметики був не надто різноманітний, але Поля і у своєму земному житті не любила переборщувати з макіяжем. Буквально кілька правильних штрихів — і вийшло саме те, що Поля хотіла. Залишилося укласти волосся. Можна було б покликати служницю, але Поліна поки що не дуже з нею потоваришувала — рідко користувалася її послугами. Не звикла вона, щоб хтось чужий одягав-роздягав. Допомогти з зачіскою краще попросити Глорі.

Її й кликати не довелося. Коли Поліна вийшла з ванної, побачила Кульбабку, що присіла на краєчок стільця. Але що це з нею? Від ранкового захоплення не лишилося й сліду. ЇЇ й не впізнати було, так змарніла. Плічка понуро опущені. Але в очах-блюдцях світилася дивна рішучість.

— Лайзі, — вона зіскочила назустріч. Підбігла, обхопила своїми тоненькими ручками — Лайзі, прошу, не роби цього.

— Чого? — Поліна притиснула її до себе.

— Не виходь за нього. Адже це ти через мене?

Поля трохи відсторонила Глорі, глянула на неї і все зрозуміла — Кульбабка свідомо чи мимоволі почула їхню розмову з Тайлером. Вона втекла до себе, як той з'явився, але... суміжні кімнати. Якщо Глорі не стала щільно прикривати двері, їй чудово було чути голоси. Дівчинка не по роках доросла і розумна, щоб зрозуміти з розмови, що шлюб договірний та ціна питання — благополуччя Глорі. У Поліни серце стиснулося — як Кульбабці гірко було усвідомити, що і вона сама і запрошений для неї професор були лише частиною плану Тайлера, мета якого — шантаж. Якщо у Глорі залишалася ще хоч крапля дитячої наївної віри в добро, то сьогодні й вона зникла.

— Він тобі неприємний? Я здогадувалася, але мені хотілося вірити, що це не так. Шлюб із ним стане для тебе в'язницею? — убитим голосом питала вона. — Він поганий чоловік, Лайзі. Він тебе ображатиме. Прошу, не роби цього…

Глорі вчепилася в руку Поліни і заговорила швидко і палко:

— Ми впораємось і без нього. Обіцяю. Пам'ятаєш, я тобі розповідала, що навчилася плести мереживо? Ще півроку тому, коли наш колишній опікун вкотре скоротив щомісячну суму нашого утримання, я попросила нашу гувернантку, щоб та навчила мене рукоділля. У мене добре виходило. Я відносила мереживо пані Валіді, яка тримає салон жіночого одягу. Вона платила мені по три тінью за кожне. Я назбирала невелику суму — нам вистачить на перший час. А потім… Дивись, я все розрахувала. Якщо постаратися, за день цілком можна сплести одне мереживо. Нині, правда, нитки сильно подорожчали, але все одно, має виходити півтора тінью чистого доходу. Це не так багато. Але в крамниці «Тільди» продають дуже дешевий хліб. Він наполовину морквяний, але завжди свіжий. Ми протримаємося, Лайзі. Ми зможемо. Я дуже-дуже старатимуся. Я працюватиму ночами. Тільки не роби цього, прошу. Я не віддам тебе йому!

Дівчинка обняла і притиснула з таким розпачем, ніби Полю просто зараз хтось хоче вирвати з її рук.

— Глорі, — сльози щипали очі. — Глорі…

Скільки сили у цій крихітці! Скільки щирої всепоглинаючої любові!

— Ми впораємося, моя славна Кульбабко! У нас все буде добре, — Поліна цілувала сестру в маківку. Так, у цей момент вона відчувала Глорі своєю рідною сестрою. Найкращою сестрою у світі.