Читати книгу - "Одержимий злом"

Стіллер відійшов убік — розмовляв по телефону. Ліне відхилила голову від вічка, щоб глянути неозброєним оком, без фільтрів. Побачила ступню й фрагменти ноги. Шкіра вкрита червоними плямами й пухирями. Її вразив розмір ступні. Вона була велика й широка.

— Це — чоловік? — запитала Ліне.

Батько кивнув.

Ліне змінила кут зйомки. Ніздрі залоскотав запах хлору.

— Лежить недовго, — припустив Гаммер. — Не більше доби. Це сліди кислоти, а не трупні плями.

— Хто він? — не вгавала Ліне.

Вістінґ уже розтулив рота, щоб відповісти, але змовчав, ніби не хотів говорити перед нею і перед камерою.

— Лише один із двох, — сказав Гаммер. — Або Том Керр, або Інший.

Ліне опустила камеру. Спробувала уявити, що сталося. Як цей факт вписується в загальну картину слідства.

— Один убив другого? — знову запитала вона.

— Для мене це найімовірніше припущення, — відповів Гаммер.

Стіллер закінчив розмову.

— Техніки прибудуть за годину. Мабуть, нижче лежать голова і кисті рук, з яких можна зняти відбитки пальців. До вечора матимемо відповідь, хто це.

Ліне перевірила батарею. Заряду вистачить на годину з хвостиком. В авті лежала ще одна батарея.

Вона почувалася розгубленою. Том Керр убив свого поплічника, який допоміг йому втекти, чи спільник позбавив життя його самого?

— Це — Том Керр, — Вістінґ кивнув на розпоротий мішок на землі. — Єдине вірогідне припущення.

Ліне підняла на батька камеру.

— Чому так думаєш?

Вістінґ відмовчувався. Ліне міркувала: Том Керр — єдиний, хто міг би здати Іншого. Керр сигналізував, що готовий до зізнання. Хотів викласти всі карти, сподіваючись уникнути продовження тюремного терміну ще на п’ять років. Скоріш за все, блефував. На думку про блеф наштовхувала ретельна підготовка втечі. Але поліція все про нього знала. Шанс, що він знову потрапить їй до рук, був дуже великий. Чи в такому разі й далі мовчатиме про Іншого, чи захоче його здати, розраховуючи на поблажку судової системи? Живий Том Керр був потенційно небезпечний для Іншого.

Ліне важко було розставити всі крапки над «і». Проте на даний момент одне знала напевно: розчленоване тіло не належало Марен Доккен.

Вістінґ підійшов до краю ями. Присів навпочіпки, оперся ліктями на коліна й склав перед собою руки. Якийсь час так сидів, а тоді підвів голову до колег.

— Яка може бути глибина? — запитав він.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Стіллер.

— Мені цікаво, скільки мішків тут могло вміститися. Одне чи два тіла?

Розділ 61

Доки Гаммер зі Стіллером копали, задзвонив мобільний. Вістінґ вимкнув звук, але відчував вібрацію у кишені. Коли глянув на екран, побачив 13 пропущених дзвінків від журналістів та з невідомих номерів. Лише один із додзвонювачів залишив повідомлення на автовідповідачі. То був Тер’є Нурбьо, просив негайно з ним сконтактуватися.

Вістінг оперся на капот авта, глянув уздовж стежки, яка вела далі в ліс. Перевірив новини в інтернет-виданнях. Почав з «VG» і побачив фото Марен Доккен в поліційному однострої. Статтю було також проілюстровано фотографією Ідара Семмельмана, знятою під час прес-конференції. Повідомлялося, що його призначено керівником розслідування і віднині він полюватиме на Тома Керра, якого безуспішно розшукують ось уже три дні.

Семмельман розповів, що поліція дослідила походження гранати, яку підірвав утікаючи Том Керр. Сліди ведуть до пограбування військового складу. У зв’язку з цим розшукують 32-літнього Таллака Ґляйха. Опублікували і його фотографію. Фото взято з реєстру поліції. Вістінґ уже бачив його перед початком операції з затримання Ґляйха. Лисий чоловік з борідкою-еспаньйолкою. Такого легко впізнати.

Далі Вістінґ знайшов і своє ім’я з фото. Це й було поясненням навали телефонних дзвінків. У газеті написали, що його відсторонили від справи і він перебуває під слідством Спецвідділу поліції за ймовірну службову недбалість, яка дозволила Керру накивати п’ятами. Добре, що він уникнув журналістів. Відповідальна за юридичний бік розслідування Ґюру Стемстад уже повідомила про його відсторонення.

Вістінґ поклав мобільний до кишені. Думками перенісся у той день, коли втік Том Керр. Він витратив багато часу на обдумування. Спробував проаналізувати, до яких заходів треба було вдатися, що сказати чи подумати в іншому руслі. Та все, чого тим добився, — самодокорів. Зазвичай круговорот негативних думок його глибоко не зачіпав, однак не зараз.

Шум кількох двигунів змусив його відхилитися від капота. З-за закруту з’явився поліційний автомобіль, а за ним — великий фургон кримінальних техніків з Кріпоса.

Стіллер зустрів їх, відрекомендував Ліне. Вістінґ та Гаммер обмежилися стриманими кивками замість привітання.

З фургона вийняли устаткування і понесли в ліс. Уже починало смеркатися, коли вони взялись копати. Спершу нап’яли намет і виставили прожектори. Яскраве світло заливало яму. Розмови техніків заглушив гул генератора.

Спалахнув бліц, потім змигнуло ще багато яскравих спалахів. Перший чорний мішок переклали в підписаний паперовий пакет і відклали набік. Вийняли з ями наступний, сфотографували. Один із техніків розрізав його ножем. Рука.

Техніки старанно працювали далі. Кожну знахідку фотографували. Попросили й Ліне знімати їхню роботу на камеру.

Третій мішок був найтяжчий. Форма підказувала, що всередині тулуб без кінцівок і голови. Здогад підтвердився.

Хтось підходив до них стежкою з боку хутора з ліхтариком у руках. То був Семмельман ще з двома слідчими з нової групи, яких Вістінґ не знав особисто. Техніки перервали роботу. Стіллер коротко поінформував прибулих. Семмельман обернувся до Вістінґа.

— Мені прикро, що так сталося, — сказав він. — Я тобі цілковито довіряю. Рішення ухвалили без мого відома.

Семмельман глянув на Гаммера. Знову перевів погляд на Вістінґа.

— Вас усунули від справи, — нагадав він. — Ви не повинні тут бути.

— Ми залишимося, доки не побачимо все, — Вістінґ кивнув на техніків.

На якусь мить здалося, що Семмельман почне заперечувати, але він змовчав.

— Що вже викопали? — запитав він натомість, підходячи до трьох великих паперових пакетів.

— Ногу, руку й тулуб, — відповів Стіллер.

Семмельман зазирнув в один пакет, кульковою ручкою розширив отвір в мішку, щоб самому роздивитися знахідку.

— Треба передати в лабораторію для дослідження й аналізу, — сказав один з техніків.

Семмельман наче й не розчув.

— Хіба не можна зняти відбитки пальців уже зараз? — запитав він. — Щоб відразу задати в пошук і знайти в базі?

— Спершу виймемо всі мішки, — сказав старший технік.

— Ясно, — кивнув Семмельман, закрив пакет і дав знак продовжувати роботу.

З ями витягнули ще один мішок. Голову.

Це — останній, — долинув голос з ями.

Вістінґ видихнув. Лише один труп.

Мішок сфотографували з усіх боків, а тоді розрізали пластик. Зі свого місця Вістінг бачив лише волосся. Довге чорне волосся. Технік розширив отвір, повернув