Читати книгу - "Одержимий злом"

Нільс Гаммер запхав під губу грудку жувального тютюну.

— Службові собаки ще тоді, у вересні, мали б занюхати труп, — сказав він.

Вістінґ не мав такої певності. Після зникнення Таран Нурюм минуло багато років.

— А справа Єрвана? — втрутився Стіллер.

То була справа 20-річної давності. Один хуторянин зґвалтував і вбив молоденьку пастушку. Тіло потім знайшли у скрині зі стружкою. Собаки нічого не почули. Тирса ізолювала запахи.

— Клес Танке був його адвокатом, — озвався Стіллер. — Звідти й запозичив ідею.

— Тома Керра в цих околицях добре знали, — додав Семмельман. — Ледь не кожний другий літній будиночок має чан або й плавальний басейн.

Копачі зняли верхній шар. Під ним стружка перегнила на компост, стала темним, вогким добривом. Робота йшла жваво. Тут не було ні каміння, ані цупкого коріння чи інших завад. Коли докопалися на півметра вглиб, Марен Доккен звеліла зупинитися. Вістінґ з рештою колег підійшов до краю ями.

Мортенсен вийняв фотоапарат.

— Він не мав би використовувати пластик, — сказав Еспен.

— Зручно переносити, — заперечив Гаммер.

Марен взяла лопату, ще трохи вибрала землі з ями, знайшла вузол на одному кінці мішка, кивнула Мортенсенові й витягнула клунок нагору. Поклала знахідку на розстелений білий брезент. Мортенсен простягнув їй ніж. Марен обережно розрізала мішок по колу — навколо вузла.

З мішка випали кілька тендітних кісточок і дві більші кістки. Марен Доккен виклала їх на брезент, сформувала з них передпліччя, долоню й пальці.

Неподалік загавкав собака. Марен розпрямилася, на мить глянула просто в об’єктив камери Ліне, а тоді обернулася до Вістінґа. В очах світилося задоволення. Вістінг відповів їй підбадьорливою усмішкою, і вона знову взялася копати.

З нею все буде добре, подумав Вістінґ. Психічна травма залишиться назавжди, але вона впорається. Ця молода жінка мала величезну волю до життя. Він обвів поглядом решту слідчих. Гаммер, Стіллер, Мортенсен і Семмельман. Їм потрібен такий фахівець, як Марен. На волі все ще ходять злочинці. Інші…

Післямова

У цій книжці мовиться про зло. Про непереборне бажання завдати болю й страждань іншим.

Упродовж поліційної кар’єри чи й усього життя на шляху, загалом, трапляється не так уже й багато жорстоких людей. Я зустрічав людей, котрі вчиняли злочини, але не завжди ними керувало внутрішнє зло.

Я нечасто залишаю своїм читачам післямову. Люблю, щоб книжка промовляла сама за себе. Але цього разу хочу поділитися з вами неймовірними враженнями від прочитання книжки Пола Ґрьондаля «Про вбивство». Пропоную цю книжку задля кращого розуміння судової психіатрії і теми вбивства, викладеної у моєму детективі «Одержимий злом».

Цікавим читвом виявилися і архівні статті газети «Aftenposten» про природу жорстокості й тюремне життя. Одну з хронік написав Стіґ Міллегауґен, який досі відбуває покарання за вбивство. Його роздуми перегукуються з висновками, викладеними в книжці Роберта Д. Гаре «Без сумління». Книжка психолога Філіпа Зімбардо «The Lucifer Effect: How Good People Turn Evil» («Ефект Люцифера: як хороші люди перетворюються на лиходіїв») — результат багаторічних досліджень феномену зла. Це теж було дуже цікавим читвом.

Передісторією, яка справила на мене найбільше враження, стала книжка Юна Ґанґдаля «Когось уб’ють». У ній розповідається про «справу Сьогне»: 14-річний хлопець з особливою жорстокістю убив свою подругу-однолітку, Альму Ґабріелу Кнютсен. Одного разу мені випало познайомитися з Ґабріелою та її вбивцею. У 2015 році я був на авторській зустрічі із школярами, де навчалися обоє дітей. Коли через рік після вбивства мене знову запросили в ту школу, батьки дівчинки розповіли про жорстокого вбивцю, надто юного для тюрми. Для мене та історія стала трагічним підтвердженням того, що зло таки існує.

Ларвік, 22 червня 2019 року

Йорн Лієр Горст