Читати книгу - "Одержимий злом"

Вона пильно глянула у вічі Вістінґові.

— Ми вважаємо, що найлогічніше керівництво й координацію роботи довірити вам, та, як не прикро, ви самі перебуваєте під слідством Спецвідділу.

— Це — чиста формальність, — втрутився Гаммер.

— На жаль, виринула ще одна справа, — вела далі поліцмейстер. — До нас звернувся адвокат Генден з приводу скарги Флойда Тюе. Йдеться про несанкціоноване вторгнення до будинку й зневажливу поведінку.

— То був цілком умотивований вчинок, — запротестував Гаммер і заходився пояснювати ситуацію.

Поліцмейстер гостро урвала його.

— Він переслав запис відеоспостереження. Можливо, ви й мали підстави, але розбивати вікно — це вже занадто. Хай там як, а скаргу переслали в Спецвідділ. Вони розглянуть, чи було вторгнення обґрунтованим.

Гаммер застогнав. Вістінґ випростався на стільці.

— Хто керуватиме слідством?

— Ідар Семмельман.

— Семмельман? — перепитав Гаммер. — Він п’ять років шукав Іншого. Без успіху! Усе, на що здатний, — вимальовувати схеми й укладати бази даних.

— Семмельман найкраще знає подробиці справи, — сказала начальниця тоном, який не терпів заперечень. — Від самого початку.

— Йому вже повідомили про призначення? — запитав Вістінґ.

Поліцмейстер кивнула.

— Я пообіцяла йому повідомити вас про рішення.

Вона переклала на столі якісь папери, глянула на годинник.

— Відповідальність за юридичні питання покладено на Ґюру Стемстад з нашого юридичного відділу. Я оголошу про реорганізацію роботи за тридцять хвилин на прес-конференції. Водночас офіційно оприлюднимо інформацію про зникнення Марен Доккен.

— Що нам тепер робити? — поцікавився Гаммер. — Яким боком ми вписуємося в реорганізацію розслідування?

— Ви відсторонені.

— Що ви маєте на увазі? Нас усувають від справи?

Аґнес Кііль поклала одну долоню поверх другої.

— Ми повинні дотримуватися неупередженості. Окрім того, що ви під слідством Спецвідділу, то ще й показали себе емоційно нестабільними. Вторгнення до Флойда Тюе наочно це демонструє. Дуже важливо дотримуватися карно-процесуальних правил, коли йдеться про представників поліції.

Гаммер підвівся.

— Ви ж не думаєте, що ми сидітимемо, згорнувши руки, коли викрадено нашу колегу? — запитав він.

— Ви відсторонені, — повторила начальниця. — Останніми днями працювали понаднормово. Маєте відгули вже від нинішнього дня.

Вістінґ теж встав. Усередині в ньому все кипіло, здійнявся хаос думок і емоцій. Він мусив опанувати себе, щоб не вибухнути.

— Це все? — запитав він.

Поліцмейстер стримано кивнула.

Розділ 58

Під будівлею поліційної управи зібралося ще більше журналістів. Вони стояли маленькими групами, розмовляли в очікуванні, доки їх запустять досередини. Один чоловік з логотипом каналу TV2 підняв камеру й спрямував на них. Репортер, який стояв найближче до вхідних дверей, запитав у Вістінґа, чи можна сподіватися на якийсь розвиток подій.

— Прес-конференція почнеться о четвертій, — відмахнувся Вістінґ і вдав, що має пильну телефонну розмову.

Поки вони сиділи у начальниці, його мобільний дзвонив двічі. Обидва рази телефонувала Ліне. Він передзвонив їй, щойно відійшов далі від юрби, щоб його не могли чути.

— Я на Леркетведт, — сказала Ліне. — В Естмарці, на хуторі Тома Керра.

Вістінґ стривожився.

— Що ти там забула?

— Знімаю, — відповіла донька. — Приїхала на розвідку. Треба для фільму.

Вістінґ з Гаммером дійшли до авта.

— Тут нещодавно хтось побував, — вела далі Ліне.

Вістінґ сів за кермо.

— Он як?

— Трохи… підозріло, — додала Ліне. — Хтось щось копав.

— Копав?

— У клуні стоїть лопата із залишками свіжої землі. Я пройшлася стежкою у ліс поза клунею і знайшла місце, де копали. Притрушене хмизом. Там щось закопали.

— Точно закопали?

— Можу вислати тобі фото.

— Висилай!

Вістінґ завів двигун.

— Я зателефонувала Стіллерові, бо ти не відповідав. Він їде сюди.

У голові збурився хаос думок. Його відсторонили, але це щось інше, поза офіційним розслідуванням. Ішлося про його доньку. Ніхто не може заборонити допомагати доньці.

— Ми з Гаммером теж зараз під’їдемо, — сказав Вістінґ і рушив з місця.

Розділ 59

Двигун цокав від перегріву. Тепле повітря дрижало над капотом.

Вістінґ рушив до Ліне й Стіллера, які чекали біля згарища стодоли.

— Чи треба вам було сюди пхатися? — запитав Стіллер.

Його, без сумніву, вже поінформували про реструктуризацію слідчої команди.

— У нас законні відгули, — відповів Гаммер.

— Та мені однаково, — знизав плечима Стіллер. — Кііл не моя начальниця.

— Ти розмовляв з Семмельманом? — поцікавився Вістінґ.

— Намагався йому додзвонитися, але він не бере слухавку.

— Видно, ще не готові до прес-конференції, — докинув Гаммер.

Стіллер відкрив багажник, вийняв дві лопати, одну передав Гаммерові.

— Згодився би технік, щоб задокументувати наші дії, — сказав Вістінг.

— Ліне задокументує. Їй не звикати до цієї роботи, — промовив Стіллер.

Він вийняв сувій брезенту, рукавички й комбінезони, і всі рушили вслід за Ліне.

Висока трава полягла. Колись тут було пасовисько, але тепер воно заросло. Звідусіль наступав ліс. Вістінґ замикав процесію. Ліне мала рацію: стежка добряче протоптана. Він не знав, скільки разів вона пройшлася туди й сюди, але стежку хтось проклав уже давно.

Ліне провела їх десь на двісті метрів углиб лісу до болотистої місцини. Останні тридцять метрів вони йшли вздовж потічка аж до невеличкої заводі. Скопану землю видно було ліпше, ніж на фото. Три гілляки лежали збоку. Верхній торф’яний шар вийняли прямокутними скибками, а потім поклали назад. Зайву землю, вочевидь, викинули в потік. За кілька тижнів уже й видно не буде, що тут хтось копав.

— Тіла убитих дівчат знайшли тут? — запитав Гаммер.

Стіллер похитав головою.

— Далі… Але дуже схоже. М’яка земля без корінняччя. Захоронення притрушене хмизом.

Ліне ввімкнула камеру. Гаммер і Стіллер одягнули рукавички й комбінезони.

Решту гілляк теж відклали набік купкою і заходилися копати. Спершу зняли торф, потім вибрали ґрунт. Працювали мовчки.

На глибині півметра в ямі щось показалося. Стіллер скомандував зупинитися. Гаммер обтер тильним боком долоні спітніле чоло. Ліне підійшла ближче.

— Чорний пластиковий мішок, — промовив Стіллер.

Він розстелив біля ями брезент — білу плахту два на два метри.

З мішка обсипалася земля, коли викладав його на брезент. Вістінґ встиг побачити, що в ямі лежали ще чорні мішки. Він глянув в об’єктив, даючи Ліне зрозуміти, що її присутність небажана. Всі знали, що може бути в мішках. Вістінґові не хотілося, аби донька це побачила.

Мішок був зав’язаний простим вузлом і заповнений десь на чверть.

— У когось є ніж? — запитав Гаммер.

Ножа ні в кого не було. Стіллер скористався автомобільним ключем, розпоров пластик і розширив пальцями отвір.

Гаммер люто вилаявся. Вістінґ підійшов ближче, щоб роздивитися, що лежало в мішку. Нога й ступня…

Розділ 60

— Так, — крекнув Стіллер. — Тепер це робота для техніків.

— Треба попередити Семмельмана, — порадив Гаммер.

Ліне міцно тримала камеру. Білі пальці стирчали з отвору чорного мішка. Сірий дощовий хробак звивався на брезенті. Вона