Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Пів ночі я не можу зімкнути очей. Лише під ранок засинаю і прокидаюся від сигналу будильника. Тіло ломить і здається, мені справді потрібна консультація травматолога.

Я швидко іду в душ і приводжу себе в порядок. Потім телефоную в клініку і записуюсь на прийом. Через пів години приїздить Марта і привозить необхідні атрибути для мого образу. А це сумочка і гроші? Звідки в неї стільки грошей?

- Ти пограбувала банк? – випучую очі на неї.

- Вова взяв з речдоків. Тут 10 тисяч доларів. – простягає мені сумочку Марта. – Надіюсь вистачить.

- Нічого собі в нього речдоки? – не стримую свого здивування.

- Це треба буде повернути, - пояснює Марта.

Ми поспіхом допиваємо каву, я одягась і ми разом направляємось в клініку. Моє хвилювання зашкалює і я дуже боюся провалити операцію. Марта буде чекати мене в машині.

- Ну все, з Богом, - благословляє мене Марта і я виходжу з авто.

За всіма подіями буде спостерігати Володимир. Його машина вже чекає на території клініки. Хоч би все пройшло, як треба. На цій оптимістичній ноті, зібравшись з думками я переступаю поріг лікарні і все. Дороги назад немає.

- Доброго дня, Олександр Миколайович, - вітаюся я заходячи в кабінет. Ноги тремтять, серце шалено стукотить, але я тримаюся. Лікар підводить очі на мене. Йому років під 50, трохи довше  темне кучеряве волося і пронизливий погляд. Він розкусить мене на раз два.

- Доброго дня, - серйозним тоном вітається і пильно розглядає з ніг до голови. Мені це не подобається. – Сідайте.

Я проходжу і сідаю на стілець, прикидаючи, куди краще поставити сумочку. Було б добре прямо тут, на столі.

- Ну розповідайте, що вас турбує, - говорить лікар і я повторюю, як вірша свою відповідь.

- Тут така справа, - починаю я хриплим голосом, - мене б’є чоловік і я б хотіла зняти побої, - безсоромно брешу я. Ніколи не думала, що буде так важко. А якщо він відправить мене куди подалі?

Він знову окидає мене прискіпливим поглядом і промовляє:

- Ну роздягайтесь.

Я ошелешено кліпаю не розуміючи для чого.

- Навіщо,  - питаю розгублено.

- Будемо дивитися на ваші побої, чи я через одяг повинен їх розгледіти, - обурюється лікар.

По моєму я втрапила. Треба якось вирулювати ситуацію на свою користь.

- Зараз на моєму тілі і сліду від них не залишилось. Але кульгавість мабуть на все життя, - зітхаю я і продовжую. – Цей звір розтрощив мені ногу. Я два місяці лікувалась, а як повернулась додому знову почалося. Тепер він знає моє вразливе місце, а в мене немає більше сил терпіти. Хочу засадити цього гада, - мої псевдо-зізнання звучать дуже переконливо.  Лікар так уважно слухає і здається, вірить.

- Давайте огляну вашу ногу, - наполягає він. Я нарешті ставлю сумочку на стіл і стягую штани. Шрам на нозі ще не затягнувся, чим дуже полегшив мені справу. Лікар аж охнув від побаченого.

- Добряче вам дісталось. Ви звертались в поліцію? – раптом запитує він.

- Яка там поліція. Туди треба з доказами іти, а в мене їх немає. Тільки ви можете мені допомогти, благаю вас, - починаю по трохи тиснути на нього.

- Чим же я вам допоможу? Я не маю, що зафіксувати. На тілі жодного синця і подряпини, - він лише розводить руками.

Чорт, я ж хотіла, щоб Марта разочок мені врізала. Нічого б не сталось. А тут облом. Треба заходити з козирів.

- Лікарю, я вам заплачу, - дістаю з сумочки рівно 2 тисячі доларів і кладу на стіл. – Тут рівно дві тисячі доларів. Я дуже прошу допоможіть мені. Тільки на вас одна надія.

Він стискає губи в тонку лінію і щось роздумує, свердлячи при цьому моє обличчя. Невже він щось запідозрив?

- Анно, це ж кримінальна відповідальність. Я не можу так ризикувати. – вагається він.

- Олександре Миколайовичу, - я дістаю ще дві тисячі і кладу зверху. Надіюсь камера все фіксує. Я повинна його доламати. – Це всі мої заощадження, - тисну на жалість.

- Будь ласка. Ніхто про це не дізнається. Мені дуже потрібна ця довідка.

Я бачу, як він вагається. Роздумує над чимось. Ну давай же, погоджуйся!

- Ну добре, - він бере гроші і змітає їх прямо в шухляду. Так! Я це зробила! Хоч би все зафіксувало.

- Випишу вам довідку, раз така справа.

Він бере бланк і починає його заповнювати. Я нервово чекаю папірця і того моменту, коли все закінчиться. Коли довідка опиняється в мене в руках в кабінет вламується Володимир і швидким рухом дістає посвідчення.

- Поліція, - суворо виголошує він. – Павлов Олександр Миколайович, ви обвинувачуєтесь в отриманні хабарів і перевищенні службових обов’язків.  

Мене кидає в холодний піт і я різко хапаю сумочку зі столу. Тепер точно дороги назад немає.

****

Весь вечір мене картають муки совісті. А якщо цей лікар не винний? Якщо, просто пожалів бідолашну дівчину, яка благала його про допомогу.