read-books.club » Детективи » Це не моя справа 📚 - Українською

Читати книгу - "Це не моя справа"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Це не моя справа" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 63
Перейти на сторінку:
провести решту життя в камері. Ось що я хочу сказати! Навіть якщо й не вдасться довести твою провину, кілька тижнів у в’язниці тобі забезпечені.

— Ти прекрасний шантажист, — сказав я, підводячись. — Повертайся сюди о пів на четверту. І тоді я або пошлю тебе під три чорти, або сплачу названу суму.

Коул відсунув від мене свою жирну тушу.

— Гаразд, малий, — промовив Коул, не спускаючи з мене очей. — Приготуй гроші в однофунтових купюрах.

Він востаннє обвів поглядом мій номер, усоте кивнувши головою.

— Так, тут справді гарно! Я би навіть зміг зняти цей номер. Хоч якесь різноманіття після похмурості моєї кімнати.

— На твоєму місці я би цього не робив. Принаймні не в цьому костюмі. Вони тут дуже перебірливі.

Ледь помітний рум’янець забарвив його одутле обличчя.

— А ти невихований, малий, — зронив він.

Я дивився йому вслід — широкі плечі та будова водія вантажівки, а хода м’яка, зверхня, мов у танцівника.

Коли він зник у коридорі, я повернувся у номер, налив собі віскі й сів біля вікна.

Події розгорталися надто швидко. Мене притиснули з усіх боків. Якщо я мав намір розкрити цю заплутану справу не у в’язниці, то мусив діяти швидко. Кілька секунд я обмірковував ситуацію, тоді допив своє віскі й вирішив, що мушу побачитися з Неттою. Підскочив, схопив капелюха і рушив до дверей. Задзвонив телефон.

Я повагався, але слухавку взяв.

— Гармасе?

Я впізнав голос Бредлі й подумав, чого йому від мене треба.

— Як там твої передні зуби, Бредлі? Я й далі практикую їхнє безболісне видалення. Якщо ще є що видаляти — звертайся. Допоможу.

Я думав, він зараз вибухне, але він цього не зробив. Його голос звучав майже миролюбно.

— Усе гаразд, Гармасе, — озвався він. — Забудьмо про те, що було. Ми тепер квити. Спочатку я завдав тобі клопотів, потім — ти мені. Тож забудьмо тепер про це.

Я заледве міг повірити своїм вухам.

— Тоді в чому річ? — запитав я.

— Я хочу повернути свої персні, Гармасе. Вони коштують дві тисячі фунтів. Можливо, ти забрав їх, щоби пожартувати. Не хочу сказати, що ти вкрав їх — але я хотів би їх повернути.

Це звучить достатньо розсудливо, подумав я, але яким чином я зможу їх повернути?

— Вони у Коррідана. Краще сам їх у нього попроси.

— Мене не цікавить, у кого вони зараз, — рикнув Бредлі. — Я хочу лишень, щоб вони опинилися в мене. Ти забрав їх — тобі й повертати.

Я прикинув, чи віддасть їх Коррідан, і засумнівався. Мене кинуло в піт.

— Але я не можу повернути персні без того, щоб мене не заарештували, — розтовкмачив йому. — Зателефонуй Корріданові, повідом, що я відібрав діаманти задля жарту, й попроси повернути каблучки тобі. Він спробує переконати тебе написати заяву проти мене, але тобі нема потреби це робити. Це — єдиний шлях повернути твої діаманти!

— Якщо персні не будуть у мене сьогодні о четвертій, то я напишу на тебе заяву й особисто прослідкую, щоб їй дали повний хід! — гаркнув Бредлі та повісив слухавку.

Якусь мить я розмірковував, тоді набрав номер місцевого відділку поліції. Мені сказали, що Коррідана нема в місті й повернеться він пізно. Я чемно подякував, поклав слухавку і спохмурнів.

— Дідько з ним! — сказав сам собі.

Поквапно спустився ліфтом, викликав таксі й поїхав на Кромвелл-роуд.

Зайшов у будинок місіс Крокетт, піднявся на другий поверх і постояв трохи, прислухаючись. Не почув нічого, що б могло мене сполохати, а тоді підійшов до дверей Медж Кеннітт і постукав.

— Люба, це Стів! — неголосно озвавсь я.

Двері вмить відчинилися. Нетта дивилася на мене широко розплющеними очима. Я озирнувся, сподіваючись побачити у себе за спиною Джуліуса Коула, але його там не було. Зайшов у кімнату і зачинив за собою двері. Нетта була у майже прозорій піжамі. Вона виглядала спокусливо, і якби мої думки не були зайняті іншим, то вона цілком могла б мене на дещо надихнути.

Однак я сказав доволі різко:

— Прикрийся чимось, люба! Сьогодні ми не вивчатимемо топографічних вигинів твого тіла.

— А в чому річ? — запитала вона, хапаючи шовковий халатик і накидаючи його собі на плечі. — Щось сталося?

— Багато чого, — повідомив я їй, сідаючи на підлокітник крісла. — Все змінилося. І далі змінюється занадто швидко, як на мене. Тож я вирішив за краще з тобою поговорити.

Вона сіла в шезлонг. Я згадав про Медж Кеннітт і про те, як вона лежала там із перерізаним горлом.

— Не сідай туди! — гостро озвався. — Її там знайшли.

— Заспокойся, Стіве! — сказала Нетта, не ворухнувшись. Очі її стали скляними. — Чого це ти став таким нервовим?

— І зовсім я не нервовий. Гаразд, сиди там, де тобі зручно.

Хвилину я вдивлявся у неї.

— Натомість тобі не бракує витримки, еге ж, Нетто?

Вона мотнула головою.

— Так, — допоки ти зі мною. То що сталося, Стіве?

Я розповів їй про відвідини Коррідана та Коула і про те, що вони казали. Оповів і про телефонний дзвінок Бредлі. Вона слухала, не перебиваючи.

— Ось такі-то справи, — завершив я. — То як тобі таке?

— Існує один-єдиний вихід, — озвалася вона по хвилинних роздумах. — Нам обом слід негайно полишити країну. Навіть якщо їм не вдасться пришити тобі убивства, ти однаково проведеш чимало місяців у в’язниці. А що тоді робитиму я?

— Я думав і про це. Однак якщо я втечу, то тим самим доведу Корріданові свою винуватість.

Вона скочила на ноги і підбігла до мене.

— Стіве! Невже ти не розумієш? Ти мусиш забратися звідси, поки все спокійно. Коли повернешся в Америку, ти зможеш написати Корріданові. І викласти йому всю історію. Але якщо зволікатимеш, то ми ніколи не зможемо звідси вибратися. Френч мене таки знайде. Ти просто мусиш урятувати і мене, і себе.

Я поклав руку їй на стегно. Під тонким шовком піжами воно було м’яке і приємне. Я згадав наші найкращі дні та поплескав її по спокусливому вигину.

— Гаразд, — врешті погодивсь я, — ми виберемося звідси, поки ще є така можливість, і я напишу Корріданові вже з Америки. А поки що, гадаю, мені слід зайнятися літаком.

— Летимо вже сьогодні ввечері!

1 ... 51 52 53 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це не моя справа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Це не моя справа"