Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Навіщо це?

– Нікому ще не заважали добрі стосунки з іншими расами. Відновимо торгівлю, скріпимо клятвою кілька угод. Буде чим зайнятися нагшасам, замість того, щоб плакати безперервно дні і закриватися в собі, – жорстко випалив Шанліс, одним своїм тоном припиняючи будь-які заперечення.

Таким мені він подобався ще більше. Прямо так і хотілося сказати: «Так, мій Володарю», а потім, ледве торкаючись, провести кінчиками пальців по його широких плечах, млосно заглядаючи в очі.

– С-Світлано… – зашипів Шанліс, вирвавши мене з барвистого світу пікантних мрій.

– Що? – Через кілька секунд видавила я, підтискуючи губи.

– Ти могла б не…

– Що?

– Нічого! – Крізь зуби процідив чоловік, кинувши погляд на племінника, який ледь не облизував мене поглядом. Хоча, може він уявляв собі якесь цікавіше заняття. – Щоб за десять хвилин був у головній залі. Геть звідси!

Здригнувшись від несподіванки, я круглими від здивування очима дивилася за тим, як Шанліс витяг племінника з басейну своїм хвостом, а потім відкинув його до дверей. Але ще більше не по собі мені стало, коли він повернувся до мене, пропалюючи мене своїми подовженими зіницями.

Ковтнувши, я доклала максимум зусиль, щоб ганебно не відступити. Ні, мене палаючим поглядом не налякати, навіть якщо цей погляд з витягнутими зіницями. Та я змія величезного майже не злякалася, а це щось таки означає!

– Проблеми? – Нахабно запитала я, намагаючись приховати за бравадою той факт, що коліна підозріло затремтіли.

– М-м-м… – протягнув Шанліс і хитнувся трохи вперед, від чого я таки зробила маленький крок назад, викликаючи цим задоволену усмішку цього хитрого змія. – Ніяких проблем. Ти просто дивовижно пахнеш, неможливо залишатися спокійним.

Натяк я зрозуміла дуже добре, ось тільки заливатись фарбою і щось белькотіти не поспішала. Чому я взагалі мушу соромитися свого організму? Хочеться мені і що далі? Що природно, то не потворно!

Розтягнувши губи в кривавій усмішці, я глузливо подивилася на чоловіка, ніби натякаючи, що до нього це не має жодного стосунку. Так, збудилася, але перед моїми очима ще один чоловік у басейні лежав, а в нього теж тіло досить непогане.

– С-Світлано… – з виразним шипінням простягнув Шанліс.

– Вибач, наступного разу я подумаю, перш ніж збудитися.

Не звертаючи більше уваги на чоловіка, я гордо розплавила плечі, цілеспрямовано йдучи у бік дверей. Ось так, останнє слово буде за мною.

Втім, дійти до дверей я просто не змогла, опинившись у капкані хвоста одного надміру нахабного і хитрого чоловіка. Вириватися я не стала, мало що йому в голову стукне, а так побачить мій холодний погляд і трохи охолоне.

Погляд побачив, але не перейнявся, а ось я знову попливла. Його губи були настільки м'якими, а пристрасний поцілунок буквально закрутив мені голову за секунду, змушуючи взагалі забути, чому я вирішила піти.

– Аххх ... – видихнула я в відкриті губи чоловіка, відчуваючи, як кінчик його хвоста заповзає мені під спідницю. Ось ще трохи і він дістанеться…

– Я хочу, щоб ти не забувала, що ми маємо угоду, – прошепотів мені на вухо Шанліс, відірвавшись від моїх губ. – І поки цей тиждень не закінчився, ти не дивитимешся в бік інших чоловіків, – жорстко промовив він, вкусивши мене за мочку вуха.

– Ага… – фиркнула я, дурман, ніби вітром здуло. Ось не люблю я, коли мені вказують чи залишають без вибору. Ну, ось не лагідна я лань, себе образити не дам. – Тільки нагадай мені, коли ми це обговорювали? – Єхидно запитала я і, запустивши руку у волосся чоловіка, стиснула його, змушуючи його відірватися від моєї шиї і подивитися мені у вічі. – Мовчиш? Так я скажу тобі, Шанлісе, ми домовлялися, що я дам тобі шанс підкорити моє дівоче серце, але ніяк не вказувати мені. А тепер відпусти мене.

Скрипнувши зубами, чоловік поставив мене на підлогу, але хвіст відразу ж не прибрав, даючи мені можливість знайти точку рівноваги після стрімкого польоту. Що ж, жест його я оцінила, запам'ятала і вибачила йому його витівку, все-таки дуже це було схоже на ревнощі. Можна, звичайно, перевірити, трохи пококетувавши з племінником, ось тільки шкода мені племінника, боюся, може й не пережити, а я не настільки кровожерлива.

– Вибач, ти маєш рацію… – через кілька секунд тихо видихнув Шанліс.

– Добре, без образ, – кивнула я, подивившись на чоловіка.

Вийшовши з ванної кімнати, я застигла, спостерігаючи за Ларі, що метушиться по кімнаті. Чоловік виглядав розгніваним і стурбованим. Невже він теж чув, що я сказала? Втім, я й не намагалася шепотіти.

– Ларі ... – покликала я нага, змушуючи завмерти вже його, ось тільки мені не сподобалося те, що на мене він не подивився. Образила все-таки? – Я…

Прикривши на мить очі, я потерла обличчя руками. І щойно я мало не почала виправдовуватися, говорити, що племінник Шанліса мене зовсім ніяк не цікавить. Але хіба я цим не дам чоловікам ще більшої надії на стосунки. Вони ж і так після однієї ночі кохання (або двох, принаймні, другу я зовсім не пам'ятаю), дивляться тільки на мене. І треба бути повною дурепою, щоб не помітити цього. Втім, здається, я і є та дурепа.

– Світлано… – повернувшись до мене, Ларі глибоко вдихнув, наче перед рішучим стрибком.

– Ларішшер, – не давши Ларі навіть шансу виговоритися, швидко випалив Шанліс.

Скосившись на чоловіка, я примружилася. Чи мені здається, чи вони щось задумали? Хитруни, невже думаю мене приручити до себе? Пестять, спокушають, щоб після я гарненько на них підсіла і … все. Вони мені прохід за захисний купол відкриють, але я сама вирішу нікуди не йти.

– Ти відпочиватимеш чи з нами до головної зали? – Уточнив у мене Шанліс сухо.

– З вами, якщо це не заборонено, – швидко відповіла я. – Мені дуже цікаво подивитися, як відбуваються ваші наради.

– Тоді нам час, – не ставши нічого питати, чоловік кивнув Сану і Ларі і ми всі дружньою компанією знову спустилися на перший поверх, а потім і зайшли в головний зал, де по обидва боки від стін стояли нагшаси.