Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Глава 18 – Племінник та чиновники.

– Привіт, хлопчики, – розтягнувши губи в посмішці, я помахала нагшасам рукою, мало не чуючи в голові дзвін їхніх щелеп, які впали на підлогу.

Хлопчики мовчали, розглядаючи мене, наче дивне звірятко, через що посмішка сповзла з мого обличчя. Піднявши одну брову, я вичікувально подивилася на чоловіків, ніби натякаючи, щоб вони були трохи скромнішими.

Втім, всі чоловіки одночасно здригнулися і відвернулися, варто було Сану і Ларі встати переді мною, закриваючи своїми спинами мою скромну персону. Широкими, дуже привабливими спинами. Здається, у мене знову заграло лібідо, яке не хотіло марнувати часу, та й відпускати чоловіків далі ліжка теж.

– Хто зараз посідає місце Предводителя? – Холодно викарбував Шанліс. Ох, розлютився, бідненький.

– Ваш племінник шас Ширхас, – швидко відзвітував нагшас. І хоч я його зараз не бачила, могла з точністю сказати, що чоловіка витягнувся, перетворюючись на натягнуту струну.

– Де він? Чому не у головній залі? Де радники? – Все не вгамовувався Шанліс.

– Ем ... шас Ширхас вже збирається. А радники не приходять так рано.

– Рано? – Зашипів роздратованим змієм Шанліс. Хоча він і так змій, так що ніякого дисонансу.

– Вибачте, Предводитель! – Гаркнув чоловік голосно.

– Предводитель! – Після головного, все-таки він відповідає на всі питання, в один голос гаркнули й інші нагшаси.

М-да, цікаво, це у них так прийнято всім разом кричати чи це разова акція? Може, вони просто не очікували побачити свого Предводителя і розхвилювалися? А що? Хвилювання – це природне почуття, яке може відчувати кожен, незважаючи на те, скільки років людині чи не людині та якої вона статі.

– Він оселився у моїх кімнатах? – Абсолютно спокійно видихнув Шанліс.

– Так, Предводитель!

– Добре. Поки я поговорю з племінником, ви повинні повідомити всіх радників, що я чекаю на них через двадцять хвилин у головному залі. Тих, хто запізниться, не пускати.

Не звертаючи уваги на чоловіків, Шанліс кивнув нам, і ми поспішили покинути браву команду місцевого спецназу. Цього разу жоден із чоловіків на мене більше не дивився, хоча йшла я на відстані витягнутої руки від них, ще й очі відводили. Ну і добре, мені спочатку потрібно зі своїми хвостатими розібратися.

– Зараз ми відведемо тебе до гостьової кімнати… – почав Шанліс.

– Ні, я веселощі не пропущу, – зауважила я, глузливо подивившись на чоловіка.

Ще чого придумав, мене в кімнату, а самі порядки свої встановлювати. Може, мені також цікаво? Та й подивитись, яка вона резиденція Предводителя теж хочеться.

– Добре… – легко погодився чоловік, а я скоса подивилася на нього, не розуміючи, чого він таким поступливим став.

Вирішивши не зациклюватися на змінах Шанліса, я із задоволеним виглядом переможця дивилася довкола, відзначаючи різні деталі. По всьому виходило, що живе Предводитель у достатку, адже вітальня була дуже схожа на головний зал, крім диванів, столика та скульптур на постаментах. Причому скульптури були різними, шкода тільки часу все розглянути немає.

Піднявшись широкими сходами на другий поверх, ми зупинилися біля великих дверей з якогось дерева з вензелями. У кімнату Шанліс зайшов як справжній господар. І якщо всі інші приміщення, які ми тут побачили, були світлі, то всередині цієї кімнати все було в темніших тонах, істинно чоловічих.

Чомусь мені здавалося, що зараз ми повинні зайти спочатку у малу вітальню з шикарним інтер'єром і тільки потім у спальню, а насправді ми одразу ж потрапили до спальні з величезним ліжком. Дорогого племінника в спальні не було, але де він був, ми здогадалися відразу, почувши плескіт води.

Не роздумуючи, я відчинила двері у ванну кімнату, відразу ж випадаючи в екстаз від розкоші. Та в такій ванній кімнаті я сама готова жити. Велике приміщення з басейном замість ванної, все в таких же темних тонах, дзеркало на пів стіни, полиці з рушниками та якимись тюбиками, велика чаша умивальника, а за темною ширмою, я певна, унітаз.

– Яка цікава крихітка, – млосно простяг чоловік, а я здригнулася від несподіванки.

Так, захопилася я настільки, що не звернула ніякої уваги на розслаблене тіло в басейні. Вирішивши виправити свою помилку, я окинула поглядом нахабного нага. Темне довге волосся, хижі риси обличчя, широке підборіддя впертого чоловіка, великий зелений хвіст із золотими кільцями на ньому, в які були вставлені дорогоцінні камені. Павич!

– Вважатимемо, що це був невдалий комплімент, – хмикнула я і підійшла до полиць з тюбиками.

– Привіт, племінничок, – у дверях з'явився Шанліс, окинувши розслаблену постать нагшаса холодним поглядом.

– Дядько!

– Предводитель, – поправив родича злий Шанліс.

– Предводитель. Але як таке можливо?

– Як бачиш, Покровитель дав мені другий шанс, – підповзаючи до басейну, видихнув Шанліс. – Як гадаєш, чому він це зробив?

– Я…

– Ти! Чому ти зараз тут, а не в головній залі?

– Мені теж треба відпочивати! – Розлютився нагшас. –- Усім щось потрібно, всі переживають за свої емоції, бояться перетворитися на диких змій. Я щодня слухаю їхні розповіді про те, кого вони втратили, не маючи змогу ніяк допомогти. Таке відчуття, що тільки в їхніх гніздах трапилося щось подібне! Я теж залишився сам, але не ходжу і не розповідаю про це на кожному кроці.

Шанліс стомлено потер перенісся, кинувши нечитаний погляд на племінника. Мені, якщо чесно, було навіть трохи шкода хлопця. Слухати одне й те саме щодня і не мати можливості допомогти важко. Та й, здається, він не надто рветься до влади. Я б теж не рвалася добровільно звалювати на себе цей геморой.

– Я радий, що ти повернувся, – продовжив племінник. – Тепер нагшаси будуть під твоїм покровительством, а я зможу зняти з себе цей зашморг.

– Не так швидко… – випалив Шанліс, чим чимало мене здивував. – Будеш моїм помічником. Тобі треба вчитися, а не марнувати своє життя. До того ж, я скоро збираюся вийти за захисний купол і домовитися з іншими расами про співпрацю.