Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          Тиждень видався таким завантаженим, що я практично не спілкувалась з Леоном. За п’ять днів ми розмовляли по телефону всього два рази. Він щовечора чекав на мене, щоб відвезти додому. Тільки в цей час ми бачились і могли поговорити.

          Я була неймовірно вдячна йому за те, що він забирав мене з університету. Мені навіть важко було уявити, що я добиратимусь додому на метро. Мене так вимучили ці навантажені наукою дні, що здавалось, я скоро з’їду з глузду. Моя стомленість була не тільки моральна, але й фізична. Я погано спала і практично не висипалась.

          Ніч на п’ятницю була апогеєм цього безумства. В сусідній кімнаті влаштували вечірку, яка тривала до ранку. Цілу ніч я практично не спала, і лишень під ранок мені вдалося подрімати дві години.

          Один за одним минали дні. Я й не помітила, як прийшов кінець тижня.

          Навантажена книжками і конспектами, я вийшла з бібліотеки. На вулиці була вже восьма година вечора. Я стояла біля входу й чекала на Леона.

          Електронний термометр над вхідними дверми показував мінус п’ять. Я тремтіла, відчуваючи як по шкірі хвилею раз за разом пробігав мороз.

          Побачивши чорний джип, який наближався до мене, я зраділа. Нарешті, приїхав Леонід! Я швидко сіла в машину і полегшено зітхнула.

          - Божечки, як я змерзла! – вигукнула я, потираючи руки. – Мене всю аж колотить!

          - Крихітко, вибач, що змусив тебе чекати. – винувато сказав Леон і нахилився, щоб поцілувати мене. – Діано, ти якась гаряча. Як ти себе почуваєш?

          - Все добре. – запевнила я й відкинулась на спинку сидіння. – Просто я неймовірно втомилась цього тижня.

          Я заплющила очі і тяжко зітхнула. Сьогоднішня безсонна ніч давалась взнаки. Втома навалилась на мене, накрила як лавина. Непомітно для себе я провалилась в сон.

          Знайомі обличчя з’являлись і зникали, змінюючи одне одного. Перед очима виринув образ Юльки, яка пристрасно цілувалась з Джоном. Він обернувся до мене і я побачила, що то був Леон. Мені перехопило подих. Зрада двох найближчих мені людей змусила серце стиснулося від болю. Юлька шкірилась, спостерігаючи за моєю реакцією. Я побачила постать, що приближалася до нас. Зрозуміла, що це тато. Зі слізьми на очах я кинулась до нього, та він з силою відштовхнув мене від себе. Тато підійшов до Юльки і лагідно пригорнув її до себе. Дивлячись на мене байдужим поглядом, промовив: «Ти більше не моя донька». Відчай охопив мене й з вуст зірвався протяжний крик.

          Я розплющила очі й озирнулась довкола, намагаючись зрозуміти де я. Приглушене світло нічної лампи слабо освітлювало кімнату. Розуміючи, що я в спальні Леона, я з полегшенням видихнула.

          Головний біль змусив мене знову заплющити очі. Я почувалася жахливо. Моє тіло ломило, дихати було важко. Губи пересохли від спраги, від якої я дико хотіла пити. Насилу підвівшись, я побачила склянку води, що стояла поруч на тумбі. Одним махом я осушила її, й знесилено впала на подушку.

           Я почула голос Леона, що долинав з коридору. Він розмовляв з кимось.

          - Її лихоманить. Так, сильний жар. Зрозуміло. Гаразд, обов’язково віддзвонюсь. Дякую, Маріє Степанівно, за консультацію. Вибачте за пізній дзвінок.

          З ким він говорив? Хто така Марія, як там її? В голові все йшло обертом. Я заплющила очі і знову провалилася в забуття.

          Навколо мене була пітьма. Я озиралась та нічого не могла розгледіти. Навпомацки я йшла вперед, випроставши руки перед собою. Зненацька я побачила невелику пляму, що слабо світилась вдалині. Я пришвидшила крок ідучи їй назустріч. Не в змозі опанувати свою нетерплячість, я побігла. Але мені ніяк не вдавалося добратися до джерела світла, яке манило мене. Я бігла з усіх сил, намагаючись наздогнати його. Піт заливав мені чоло, в грудях стискало від болю. Важко дихаючи, я прокинулась.

          Мене трясло від ознобу. Хворобливе відчуття холоду, яке я відчувала, змушувало тремтіти з голови до ніг. Холодний піт заливав мені чоло. Футболка, в якій я була одягнена, прилипла до мого спітнілого тіла.

          Я підвелась на руки, озираючись по кімнаті. Леон сидів в кріслі з нетбуком на колінах і щось друкував. Побачивши, що я прокинулась, він відклав його у бік, підвівся й підійшов до мене.

          Його погляд був сповнений турботи й любові. Він зняв з мене вологу одежу й допоміг одягнути суху. Лиш тепер я зрозуміла, що це були його футболки.

          Леон взяв одну з пігулок, що лежали на при ліжковій тумбі і протягнув мені. Я проковтнула її, за якою мені прийшлось випити ще якусь мікстуру, бридку на смак.

          Я все ще почувалася знесиленою, тому лягла і заплющила очі. Леон обережно поправив ковдру і ніжно поцілував мене. Він сидів поруч на ліжку й ласкаво погладжував моє волосся. Від його монотонних дій я знову поринула в сон.