Читати книгу - "Аеніль"

Розлючений Амасіс жбурнув Евагору білу рукавичку — давній арніонський звичай, що химерно виглядав в Академії, — і вибіг з учительської.

— Ну що ж, Евагоре, готуйся до Поєдинку, — іронічно сказала Аделіна Лікофрон.

Майстер Елітіс промовчав. Аделіна продовжила:

— Мене тільки цікавить, чому ти закрив собою ту ученицю, як її там звати… що ніякого відношення до нашого Клану не має? Леонту здалося, що ти захищав Емблу, так він і сказав батьку. Але я говорила з Емблою. Ти закрив…

— Аеніль. Найслабшу і найменш захищену у класі.

— Ох ці твої благородні поривання… Вони ще тобі немало шкоди завдадуть.

Евагор стенув плечима.

— Добре, що тут не було Мейсона, — зауважила майстриня Лікофрон.

— Амасіс не став би влаштовувати спектакль при Мейсоні, він ще не настільки втратив контроль.

— І чому такі, як він, у всьому бачать зневагу до їхнього роду?

Елітіс схилився і підняв рукавичку. Оглянув її з виразом цікавості і відрази та поклав у шухляду. Сів за стіл і став переглядати свої папери, шукаючи щось серед них.

— Що це в тебе за дивна звичка постійно щось шукати? — спитала Лікофрон. — Раніше я подібного не помічала.

— Погана пам’ять… Зовсім неуважним стаю, часто забуваю, де кладу деякі свої записи. А, можливо, й гублю їх.

— Дивись, не загуби якийсь секрет Клану, — усміхнулася майстриня. Евагор теж силувано посміхнувся у відповідь.

Пролунав нерішучий стукіт у двері.

— Увійдіть, — голосно вимовила майстриня Лікофрон.

Двері відчинилися, і до учительської обережно зайшла учениця в каптурі. Зачинивши за собою двері, вона скинула каптур. Це була Гелео. Лікофрон знала про навчання в Академії лебенійки, але не викладала в неї, тому з цікавістю розглядала дівчину. Гелео тихо промовила своїм незвичним голосом:

— Я можу побачити магістерку Ірене Урегус?

— Боюсь, що ні, — співчутливо промовила Аделіна.

— А… коли вона буде?

— Ви мене не зрозуміли. Її більше не буде. Ірене Урегус позбавлена ступеня магістерки і… ви її більше не побачите.

Дівчина злякано подивилася на Аделіну, а потім на Евагора, немов шукала у нього підтримки.

— Як це… за що?

— А це, дівчинко, вже не стосується учнів, — з теплотою, але й твердістю промовила Лікофрон.

Гелео вимушено кивнула і попрямувала назад до дверей, але потім зупинилася й обернулася:

— Я написала роботу… Магістерка… Пані Урегус попросила…

Аделіна підійшла і взяла з рук лебенійки сувій паперу. Евагор простягнув руку, і Лікофрон передала сувій йому.

— Я тепер буду викладати усі курси, що читала Урегус, — пояснив він. Потім прочитав заголовок роботи: — «Лебенійська культура». Цікаво. Ви дозволите мені ознайомитись?

Гелео нерішуче стенула плечима.

— Сідайте, — Евагор кивнув їй на стілець поряд зі своїм столом.

Лебенійка сіла, а Аделіна вийшла з учительської у справах. Майстер залишився наодинці з незвичайною ученицею. Це додало дівчині сміливості, і вона спробувала ще раз запитати:

— А ви не скажете, що сталося з пані Урегус?

— Вона засуджена за злочин, — стомленим голосом пояснив майстер Елітіс. — Буде позбавлена усіх чарівних здібностей.

— Як це? — злякано перепитала Гелео.

— Дечаризація. Спеціальний захід, після якого людина втрачає абсолютно всі чарівні здібності, навіть природній захист.

Очі Гелео відобразили ще більший страх.

— Але вам цього знати не можна.

— Я нікому не скажу, — поспішила пообіцяти дівчина.

— Я розповів вам, бо бачу, що Урегус довіряла вам, якщо займалась з вами індивідуально. Культура народів Ери не її спеціальність.

— Вона просто цікавилася Лебеніями. У наступній роботі я мала написати про лебенійські чари.

— Цікаво.

— Так, — оживилася дівчинка. — Тільки це дуже складно. Начебто вони і є, ці чари, але в той же час вони зовсім не такі, як у людей. Іноді здасться, що нічого й немає. Я навіть не знаю, як про них можна написати.

— Ірене б вам допомогла. Вона добре розбирається в чарівництві. Жаль, що не допоможе.

Гелео схилила голову, а потім тихо промовила:

— Я прийшла не зовсім через цю роботу. Це був привід…

— А чому ви прийшли?

— Просити допомоги…

— Допомоги у чому? — Евагор уважно подивився на дівчину, але на її схиленому обличчі було важко щось розібрати.

— Зникла моя краща подруга. Єдина подруга тут.

— Зараз багато учнів зникають. Відколи Звір вирвався з-під контролю.

Немов почувши слова Евагора, задрижали стіни, посипався пил зі стелі і пролунав віддалений шум, схожий на виття. Гелео зіщулилася і притислася щільніше до викладацького столу.

— Це на першому поверсі. Давно вже він не відвідував учнівську частину… Як звати твою подругу?

— Аеніль дель Уберті…

Евагор зблід. Після паузи невиразно промовив:

— Вона з нашого відділення. Я викладаю в неї алхімію. Я думав, що вона не ходить на заняття через страх перед Звіром. Мені не повідомляли, що вона стала… жертвою…

— Вона не стала… — поспішила пояснити Гелео. — Я розпитувала її однокурсниць. Зникла її маленька сестра, Іно, і вона вирушила її шукати. Уже другий день їх обох ніхто не бачив. Я боюсь за них…

— Це погано… Чому вони були такі необережні? Правила безпеки розвішані по всіх вітальнях. Невже так складно їх дотримуватись? Ну добре. Ви маєте хоч приблизне уявлення, куди вона могла піти?

— Здається, так… Звір же живе у підземеллях?

— Так вважають.

— Думаю, що