read-books.club » Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 155
Перейти на сторінку:
вже стоячи на порозі шлюбу, що обряд вінчання – одне із семи таїнств церкви, – складається із чотирьох етапів: заручини, самого вінчання, розрішення вінців і подячного молебну.

Так ось, друже мій, перше таїнство – заручини. Першим до церкви, після того, як усе вже домовлено зі священиком, все визначено й обговорено, заходить наречений, потім наречена. Явлення молодих до храму означає, що чоловік приймає жону од Господа нашого Ісуса Христа. Відбувається воно перед вінчанням у притворі храму, тобто в тій його частині, яка розташована відразу ж за його дверима.

Ось уже з вівтаря до місця здійснення заручин виносять Хрест і Євангеліє.

Молодий у притворі храму стоїть праворуч, наречена – ліворуч (вони поки що стоять нарізно – так треба). Священик єпитрахиллю («нагрудник», символ влади Христової, даної духовній особі) з’єднує руки молодих, що означає початок їхнього нового, чистого життя в освяченому подружжі. Потім тричі благословляє молодих двома запаленими свічками і їм же передає їх – вони, хрестячись, беруть їх. Свічі символізують радість од того, що відбувається, цнотливість, чистоту і готовність служити Богу й одне одному. Свічі треба тримати в руці, прикритій білою хусткою…

Для чого я все це так описую тобі детально? Знаю, ти закоренілий – все ще чомусь закоренілий! – холостяк і не знаєш цього обряду, але який врешті-решт мусиш і ти хоч колись, а спізнати, як з’єднають твої руки з руками тієї, яку ти обереш для подальшого життя свого.

А тим часом – читай, читай уважно, колись і тобі знадобиться, закоренілий холостяк! – дві обручки кладуть одна біля одної на освячений престол – на знак, що молодята вручають свою долю Промислу Божому і від Господа і його Святого Престолу випрошують благословення на свої заручини. Молодята з’єднують праві руки так, щоб рука нареченого лежала на руці нареченої – у нас же патріархат!

Священик накриває їхні руки єпитрахиллю і веде їх за руки до центру храму зі словами псалма, що я його не запам’ятав, бо надто був схвильований і думав про ТУ, ЯКА ОСЬ-ОСЬ СТАНЕ МОЄЮ ЖОНОЮ, хрестоподібно обкурює запашним димком обох, відганяючи від них, звичайно ж, сили ворожі.

Після молитов священик бере з престолу обручки і надіває їх на пальці правої руки молодому і молодій. Обручення за давнім повір’ям, – це печать і утвердження. Так сказав священик. Потім молоді, як і велить звичай, тричі обмінюються обручками – на знак повної довіри одне до одного, адже вони з цієї хвилини довіряють одне одному своє життя, права, честь і спокій. Перстень – символ вічності, нерозривності – таким мусить бути і шлюб. Молодий, як свідчення своєї любові і готовності допомагати у всьому, віддає жоні своїй обручку, а вона на знак своєї відданості мужу і готовності приймати допомогу від нього, свою обручку віддає мужу. (У давні часи, на початку християнства, молодому надівали перстень залізний, на знак «сили мужа», а молодій – золотий, на знак «її ніжності і непорочності». Згодом молодому давалася обручка золота, а молодій срібна – це означало перевагу мужа над жоною, підкреслювало обов’язок жони підкорятися мужу, а потім обручки стали виготовляти для обох з одного металу. Російсько-церковний термін «обручение» походить від обруча, що означає перстень, кільце – звідси й обручка.)

Друже мій! Чому я все це так детально описую тобі (крім того, що я бажаю тебе, темного в цьому ділі, хоч якось просвітити)? А ось чому. Подібні заручини відбулися і в нас з Вірою (я тобі раніше писав про неї, це чудо із світу жінок, що дісталося мені! Але повторюся ще раз: на випускному вечорі в одній з московських гімназій я познайомився з цим дивом-чудом жіночого роду – власне, дівочого, – і так ним захопився – кажу ж бо, вона незрівнянна, в єдиному примірнику на планеті Земля! – що й став з нею на рушник. Власне, все зробив, аби швидше здійснити це хвилююче дійство, аби хтось інший не перехопив у мене такий скарб, що є дорожчим за всі-всі скарби світу, разом узяті!).

Жаль, що ти все ще перебуваєш – чому так довго затяглося твоє відрядження? – на околиці нашої славетної імперії. Як кажуть, у чорта на болоті. І не зможеш побувати на моєму весіллі – а міг же навіть свідком моїм бути! Тож і описую тобі в листі, як воно все відбувалося, і як я, Володька Холодний, вільний парубок без пут, та раптом став мужем чарівної дівчини, яка у свою чергу стала моєю – дозволь вдатися до високого штилю, – жоною і супругою.

І ось як все далі відбувалося. Читай, мотай на вус, тобі це теж колись знадобиться, як будеш ставати – де ти дінешся, – із обраною тобою кралею на рушник!

Після заручин і настало вінчання. Оскільки за канонами вінчання не може відбуватися напередодні середи, п’ятниці і неділі (вівторок, четвер і субота) на протязі всього року, то ми вибрали неділю. Як ти, напевне, знаєш, вінчати може тільки приходський священик нареченого або нареченої – в крайньому випадку – приходський священик батьків молодих. І тільки в храмі, тільки вдень і тільки в присутності молодого, молодої, двох свідків, які підтверджують акт вінчання своїми підписами в метричній книзі. Лише після цього шлюб набуває юридичної сили.

От уже лунає – так врочисто і так хвилююче:

– Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!

Священик виводить молодих на середину храму і ставить їх на рушник, що зветься на церемонії підніжжям, перед аналоєм – високим, з похилим верхом столиком, на який вже покладено хрест, Євангеліє і вінці – корони, які під час вінчання триматимуть над головами молодих.

(Я, зізнаюсь, встиг шепнути обраниці своїй: «Нарешті збулася моя найбільша віра, Вірусенько моя: я привів тебе під вінець!»)

Підніжжя символізує єдність молодих і радість від спільного життя у шлюбі. (Рушник потім молоді мають залишити у церкві.)

Священик урочисто запитує молодих, себто нас з Вірусенькою (схвильованою вона була ще вродливішою, ще чарівнішою, і я просто млів біля неї на рушнику, від однієї лише думки, що це диво віднині належить мені! Мені єдиному у всьому світі білому – скажи, хіба це не щастя?), чи міцні ми у своїх намірах вступити в шлюб, чи раніше ми не давали інших обіцянок вступити з іншими у шлюб?

І ще запитує священик нас з Вірою, чи згодні ми вступити в шлюб одне з одним, адже без взаємної згоди молодих шлюб не може бути освячений церквою.

Ми з Вірусею вигукуємо – трохи

1 ... 51 52 53 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"