Читати книгу - "Убивство в будинку вікарія"

Я дійшов висновку, що всі прийшли подивитися, хто прийде ще, і, можливо, потім побазікати та попліткувати на церковній паперті.

Гейдок був у церкві, куди він приходив надзвичайно рідко, а також Лоренс Реддінґ. І на свій превеликий подив, поруч із Лоренсом я побачив біле й напружене обличчя Госа. Анна Протеро була там, і хоч вона зазвичай приходить слухати вечерню по неділях, але я не сподівався, що вона прийде сьогодні. Я здивувався ще більше, коли побачив Летицію. У неділю вранці вони приходили всі на службу, – полковник Протеро був невблаганний у цьому пункті, – але раніше я ніколи не бачив Летицію на вечірній службі.

І Ґледіс Крем була тут, пишаючись своєю яскравою молодістю на тлі висхлих старих панн, і мені здалося, що неясною постаттю в самому кінці церкви, яка прослизнула туди досить пізно, була місіс Лестрандж.

Думаю, можна й не говорити, що місіс Прайс Рідлі, міс Гартнел, міс Везербі та міс Марпл були там у повному складі. Усі жителі села прийшли сьогодні до церкви. Майже без жодного винятку. Я не пригадую, щоб коли-небудь наша конґреґація зібралася в такому повному складі.

Натовп створює дивне враження. Того вечора в церкві панувала магнетична, напружена атмосфера, і першою особою, яка відчула на собі її вплив, був я.

Як правило, я готую свої проповіді наперед. Я ставлюся до них дбайливо й сумлінно, але ніхто не усвідомлює їхні вади так добре, як я.

Сьогодні ж увечері я проповідував експромтом, і коли подивився на море обернутих до мене облич, несподіване божевілля опанувало мене. Я перестав бути в будь-якому розумінні Посланцем Бога. Я перетворився на актора. Переді мною була публіка, і я хотів схвилювати цю публіку. Більше того – я відчував у собі силу схвилювати її.

Я не пишаюся тим, що зробив у ту ніч. Я не вірю в бурхливі напади емоцій, спричинених духом релігійного відродження. А проте в ту ніч я зіграв роль нестямного, красномовного проповідника.

Я повільно вимовив першу фразу своєї проповіді: «Я прийшов закликати до каяття не праведних, а грішних».

Я повторив її двічі й почув свій голос – могутній і дзвінкий голос, зовсім не схожий на голос повсякденного Леонарда Клемента.

Я побачив, як Ґрізельда на передній лаві підняла здивований погляд, а Денніс наслідував її приклад.

Я на хвилину затримав подих, а потім дав собі цілковиту волю.

Конґреґація в церкві перебувала в стані стримуваного хвилювання, готова до емоційного вибуху. І я вирішив зіграти на цьому. Я закликав грішників до каяття. Я накрутив себе до емоційного божевілля. Знову й знову я викидав уперед звинуватливу руку й повторював ту саму фразу:

– Я звертаюся до тебе…

І щоразу від різних частин церкви долинало щось подібне до надривного зітхання.

Почуття натовпу – щось непоясненне й жахливе.

Я закінчив гострими й зворушливими словами – можливо, найгострішими словами в усій Біблії:

– У цю ніч душу твою заберуть від тебе…

Це було дивне й короткочасне натхнення. Коли я повернувся до церковного дому, то був колишнім безбарвним і непримітним чоловіком. Я побачив Ґрізельду досить блідою. Вона взяла мене під руку.

– Лене, – сказала вона, – ти був жахливим і грізним сьогодні ввечері. Мені… мені це не сподобалося. Я ніколи раніше не чула, щоб ти так проповідував.

– І не думаю, що ти почуєш це знову, – сказав я, змучено опускаючись на канапу.

Я був стомлений.

– Що тебе примусило так поводитися?

– Раптове божевілля опанувало мене.

– Воно не мало якоїсь конкретної причини?

– Якої конкретної причини? Що ти маєш на увазі?

– Я просто не могла тебе зрозуміти. Ти буваєш вельми несподіваним, Лене. Я ніколи не відчувала, що знаю тебе.

Ми з’їли холодну вечерю, позаяк Мері не було вдома.

– У холі лежить цидулка для тебе, – сказала Ґрізельда. – Принеси її, будь ласка, Деннісе.

Денніс, який був дуже мовчазним, приніс цидулку.

Я взяв її до рук і застогнав. У лівому верхньому кутку було написано: «З посильним. Терміново».

– Ця записка, певно, надійшла від міс Марпл, – сказав я. – Крім неї, нікого не залишилося.

Моє припущення виявилося правильним.

Дорогий містере Клемент, мені дуже хочеться трохи поговорити з вами про одну або дві речі, які спали мені на думку. Я відчуваю, що ми повинні спробувати пояснити цю сумну таємницю. Я прийду десь о пів на десяту, якщо ви мені дозволите, і постукаю у скляні двері вашого кабінету. Можливо, люба Ґрізельда буде такою доброю, що погодиться прийти сюди й побазікати з моїм небожем, щоб допомогти йому згаяти вечір. І містер Денніс нехай теж приходить, якщо йому захочеться прийти. Якщо не буде іншої відповіді, то я дочекаюся їх, а потім прийду до вас у призначений час.

Щиро ваша

Джейн Марпл.

Я простяг цидулку Ґрізельді.

– О, ми підемо, – весело вигукнула вона. – Склянка або дві домашньої наливки – це саме те, чого я потребую в неділю ввечері. Думаю, Мері зготувала сьогодні особливо погане бланманже. Від нього в нас такий похоронний настрій.

Денніс, схоже, менше зрадів такій перспективі.

– Для тебе це, звісно, дуже добре, – пробурчав він. – Ви сидітимете й базікатимете про високі матерії, про мистецтво й книжки, а я, як завжди, почуватиму себе цілковитим йолопом, слухаючи вас.

– Це принесе тобі користь, – безтурботно відповіла йому Ґрізельда. – Це поставить тебе на твоє місце. Крім того, я не думаю, що містер Реймонд Вест такий неймовірно розумний, яким прикидається.

– Ми теж не вельми розумні, – сказав я.

Я сушив собі голову, що то за речі, які міс Марпл так хоче обговорити зі мною. З усіх дам своєї парафії я вважав її найпроникливішою. Вона не тільки бачила й чула все, що відбувалося навколо, вона ще й уміла робити на диво точні й переконливі висновки з тих фактів, які привернули її увагу.

Якби я коли-небудь наважився вийти на дорогу обману й злочину, то більше всього остерігався б міс Марпл.

«Розважальна експедиція до племінника», як назвала її Ґрізельда, вирушила відразу по дев’ятій годині, а я в чеканні, коли прийде міс Марпл, розважався тим, що складав послідовний список фактів, які стосувалися злочину. Я організував їх, наскільки зміг, у хронологічному порядку. Я не можу назвати себе людиною пунктуальною, але люблю акуратність і люблю розглядати події з методичною точністю.

Рівно о пів на десяту пролунав легенький стукіт у скляні двері, я підвівся і впустив до кабінету міс Марпл.

На ній була шотландська хустка з тонкої вовни, накинута на голову й на плечі, і вона здавалася старою й дуже тендітною. Вона увійшла й відразу заговорила, засапана від хвилювання.

– Ви такий добрий, що дозволили мені прийти… і Ґрізельда теж дуже добра… Реймонд від неї просто в захваті… Він завжди називає її «чудовою голівкою Ґреза»…10 Ні, мені не треба стільчика під ноги.

Я повісив шотландську хустку на спинку стільця й сів на стілець навпроти своєї гості. Ми глянули одне на одного, і ледь помітна вибачлива усмішка промайнула на її обличчі.

– Я відчуваю, ви здивовані, чому… чому я так зацікавлена в усьому цьому. Можливо, вам здається, це не жіноча