Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Ще не вирішила. Чекаю відповіді від друга.

- А цей друг мешкає не в Маг-Рівіку? – запитала Олдрі, люшитка до цього займалась тим що прибирала зі стола, а зараз на відносно чистій поверхні розставляла тарілки.

- Ні. Він аж в Енаріоні.

- Він ельф?! – здивовано викрикнули дівчата.

- Так, а що?

Моє здивування було викликане тим, що в Маг-Рівіку та в школі ельфів вистачало.

- Емммм. Ну наші ельфи відрізняються від північних. Наші, чи ті які мешкають в змішаних містах не такі зарозумілі засранці, як їх родичі з лісу.

- Не можу сказати про всіх, але Террі важко назвати зарозумілим засранцем, - стала я на захист друга. Вухастик звісно інколи поводився наче світ обертається навколо нього, але ніколи не ставився до мене зневажливо.

- А він дозволяє називати себе скороченим ім'ям? – запитала Олдрі.

- Так.

- То може він дійсно не такий вже й зухвалий. Пропоную випити за справжню дружбу.

Під ці слова дівчина витягла зі шафи пляшку з темного скла. Фіона за час розмови встигла розвернути пакунок з їжею, окрім м'яса тут були печені овочі та свіжа зелень. А Ванда, нарізати хліб та жовтий сир з великими дірками.

Мені в руки встромили глиняну чарку з червоним вином, та почали розпитувати де і як я познайомилась зі своїм другом. Потім трохи попліткували про місцевих хлопців. А згодом Олдрі згадала, що в них нові сусідки й запропонувала зайти до них привітатися, та надати допомогу, якщо потрібно.

Однокласниці з прибиранням впорались та намагалися завдяки магії полагодити четвертий табурет.

- То все марно, - запевнила їх Фіона.

- Ми вже не раз намагались ремонтувати, але все тримається десь тиждень. Олдрі, ти знаєш, що робити, - додала Ванда.

Люшитка кивнула головою та кудись хутко побігла.

- Якщо вам на перші дні буде потрібен посуд, то звертайтесь, позичимо. Але користуватися обережно, - попередила Фіона.

- Це тут мешкав Вольград з друзями? – запитала в подружки Ванда.

- Так. Їм ще пощастило взимку в Дикому Лісі, найшли щось таке, що змогли продати та винайняти окреме житло.

- А що саме знайшли? – запитала Астра.

- Не кажуть.

- А гуртожитки не поділені на жіночі та чоловічі? – здивувалась я.

- Ні. А нащо?

- А як же репутація?

- Цнота важлива лише серед необдарованих. Це в них бзик на незайманості, а серед магів такого немає. Чаклуни взагалі дуже рідко коли одружуються з необдарованими. Ми краще оберемо договірний шлюб, аніж втратимо можливість народити дітей з магією, - пояснила Фіона.

- Якщо ти помітила серед магів багато напівкровок. Це все через бажання отримати для нащадків ще більше сили, - доповнила Ванда. – Але є й винятки, такі як родина Бетерлів. Цім й магію, й чистоту крові, й старовинний родовід подавай.

- Зрозуміло.

- До речі Соренто зі своїми друзями також мешкає на першому поверсі. А Ліорі та Віткар зі своїми, на другому. Можемо піти привітатися, - запропонувала Олдрі, але довелось відмовитись. Вже був вечір, мені час йти на роботу до “Ведмедика”.

15.06.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні додому йшла в компанії Самідіра. Фамільяр в образі вовка йшов поряд та інколи погрозливо гарчав на поодиноких перехожих. Щоб скоротити шлях я звернула в вузький провулок, в яких обіцяла Нолану не ходити самій. Але сьогодні перевертень був за містом, а в мене був супровід не гірше самого стражника.

І от краще б я виконала обіцянку, й не швендяла темними закутками.

Нам на шляху зустрівся не п’янчуга, та не злодій. А щонайсправніше чудовисько. І я могла покласти всю свою магічну силу, що то була не інша стать якогось розумного. То був справжній монстр, малюнки яких я бачила в підручниках.

Метра п’ять зросту. Довгі, аж до землі дістають, чотири руки були м’язисті та вкриті шипами. Маленьку голову прикрашають рога та гребні. Сама ж морда, обличчям це важко назвати, була перекошеною. Одне око велике, друге крихітне. Нижня щелепа випирала через здоровенні ікла. Ніс взагалі був відсутнім, а оголений торс вкривало коротке хутро. Й запах. Смердючий запах гниття.

А ще лише одне бажання мала ця істота – знищити всіх на своєму шляху.

Я здригнулась. От і скоротила дорогу.

- Агрхааааа! - гаркнуло чудисько.

- Грррррххааа! – відповіла я частково трансформувавшись. Крила на спині порвали сукню та хоча б сама буду цілою.

Часткова зміна тіла зараз була вчасною. Чудовисько не очікувало, що хтось може бути чи то рівним, чи навіть сильнішім за нього, того напряму кинулось схопити мене. Але я ж не даремно кожного ранку прокидалась зі світанком та тренувалась з вампіром. Я встигла вчасно зійти з траєкторії нападу та обійшовши зі спини вдарила потвору вогняною кулею. Біль його розлютив. Обернувшись на сто вісімдесят градусів монстр повторив атаку. Але я не збиралась здаватися та тікати. Швидкість з якими створювала та запускала вогняне заклинання, вражала, хоча схоже марно, вогонь створінню майже не шкодив. Того вся увага тварюки була прикута до мене й він не помітив як зі спини зайшов Самідір. Фамільяр трохи змінив свій облік. Це все ще був вовк, от тільки він збільшився на відсотків двадцять. На лобі виріз ріг, вздовж хребта з’явились гребні. А ще в нього вирослі ікла, такий собі шаблезубий вовк.

- Гррррррр, - загарчав Самідір, тим самим привернувши до себе увагу.

Якісь зародки розуму монстр мав, тому оцінивши перевагу нашої сили вирішив відступити, а через те, що, а ні вперед, а ні назад ходу не було, воно випустивши свої довжезні пазурі полізло на стіну. Самідір поліз за ним.

В мене кігті були також, але повторювати я це не збиралась. Не вистачало, щоб мене в такому вигляді бачив сторонній. Того приховавши хвіст, крила та частину луски, намагалась з землі прослідкувати куди чудисько зібралось. І деякий час мені це вдавалось, переважно завдяки Самідіру. Та раптом на моєму шляху намалювався Вальдегор. Вампіра налякало, що я довго не поверталась додому, тому вирішив піти шукати. Декілька хвилин розмови, а слід монстра було втрачено. Ще й Самідір дивився на мене винними очима, він також загубив чудовисько. Та що? Навіть смердючий запах розвіявся.

І от кому про цю зустріч з чудовиськом розповідати? Німідору? Лаверу? Чи краще мовчати?

Згодом все ж вирішила й розповіла