Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Ну, а ти ж їм що розказала? — спитав Алекс.

— Та всю правду. Що гурт зарізяк удерся до мого помешкання, що зв’язали мене та й почали, поперемінно, то вибивати з мене душу, то допитуватись, навіщо я зустрічаюся з Алексом Камалем.

Алекс притис великим пальцем горішню губу, аж приболіло трохи. Боббіна усмішка променилася симпатією.

— Ніяк не втямлю, звідки й чому таке покотило, — признався він. — Тут, на Марсі, в мене жодних ворогів немає. Принаймні не чув про таких.

Боббі енергійно похитала головою — й Алекс укотре завважив, що вона — надзвичайно приваблива жінка. Він прокашлявся й подумки відніс цю думку до графи «жахливо недоречного у зв’язку з нинішніми обставинами».

— А я припускаю, — мовила Боббі, — що це не стільки з тобою як особистістю пов’язано, скільки з тими, з ким ти в спілці.

— З Голденом?

— І з Фредом Джонсоном. А ще вони можуть пов’язувати нас двох з Авасаралою. Та трохи покаталася була на «Росинанті».

— Хвилини півтори — і то коли!

— Я пам’ятаю. Бо й мене там носило, — мовила Боббі. — Та хай там як, а найвірогідніший сценарій мені бачиться такий: вони вирішили, що або я щось тобі розповідаю, або ти мені щось передаєш. А наймиліше тут те, що їх це перелякало.

— Ну, я не те що заглядаю дарованому коню в рот, але твоє визначення «наймиліше тут» має дуже довгі зуби, — похвалив її Алекс. — А ти що, розказала їм про своє розслідування?

— Ба ні, нізащо.

— Але ж ти певна, що ці речі пов’язані?

— Ой, така певна, що далі нікуди! А ти хіба ні?

— Власне, саме на це я й сподіваюсь, — признався, зітхнувши, Алекс. Із коридору хтось кричав їм якісь слова, що Алексові їх годі було розібрати. То, сердито набурмосившись, пройшла повз них няня. — То що ж нам з усім цим робити?

— Тільки те, що ми можемо, — рішуче сказала Боббі. — Розгрібати далі.

— Досить справедливо. Отже. Що воно таке, достеменно, перед нами?

Рішучість була написана на обличчі Боббі. Проблема, сказала войовнича жінка, це кораблі. Марсіянський військово-космічний флот — найновіший, це, мовляв, найкращий, на всю Сонячну систему, підбір кораблів. От Земля: більше має кораблів, але її космічний флот старіє; технічне обладнання або на кілька поколінь застаріле, або переоснащене так, що нові технології увіпхнуто в іржаві корпуси. А за останні кілька років обидва флоти зазнали великих утрат. Авасарала чи вплинула на неї, чи просто дещо підказала, але Боббі сприйняла це як свою місію: почала придивлятись і дійшла цікавих висновків.

Сліди семи великих кораблів класу «Доннаджер» було неважко простежити, а от ведені ними ескадри корветів — таких кораблів, як «Росинант», — легко вислизали з поля зору. А розпочала Боббі з ретроспекцій: подробиці битв на Іо, поза Кільцем, інциденту в повільній зоні. Коли ж вона перейшла до звітів про ушкодження, то збентежилась: то були просто розсипища скарбів.

Спочатку дані начебто збігалися. Жменя кораблів пропала тут, пригорща там, транспондерні коди скасовано. Та як зазирнула глибше, то стала натрапляти на дедалі більше число розбіжностей.

От корвет «Цучі», приписаний до «Беллайре», був після Іо списаний і розібраний на брухт. А за рік виринув у звіті про невелику сутичку біля Європи. Вантажний корабель «Апалала» перестав виконувати свою функцію, а за сім місяців узяв на свій борт вантаж до Ганімеда. Цілий вантаж медичних товарів був утрачений під час аварії, потім виринув у розкладі рейсів на Цереру, а тоді й знову зник. Зброя, втрачена у боях біля того, що нині є станція Медіна, знову з’явилася в аудиті на базі Геката — аби не виринути більш ніколи й ніде.

Хтось, виснувала Боббі, пройшовся по давніх записах і підредагував старі звіти, вписуючи загибелі кораблів і стираючи згадки про них у пізніших звітах — а чи намагаючись це зробити. Знайшла вона чимало неузгодженостей в даних, одначе не знайшла тих кораблів, які стерто успішно. Це означало, що втручався хтось досить високо поставлений в ієрархії флотського командування — настільки високо, що мав доступ до тих файлів.

Звісно, існував протокол, де зазначено, хто мав доступ до тих записів, але ж саме тоді, коли вона якраз розглядала, як те розігрувалося на практиці, — саме тоді обізвався до неї Алекс і запропонував пообідати разом.

— Якщо тебе це зацікавило, — мовила Боббі, — то я б хотіла, щоб ти це вишукав. Тільки оце: хто міг змінити інформацію. І тоді б я подивилася на них.

— І далі йди дорогою, що нею вже ідеш, — сказав Алекс.

— З’ясуй — мо’, з якими друзями у флоті.

— Це — лиш один шлях, яким ми можемо йти. Однак він не єдиний.

Боббі нахилилася вперед, і їй перехопило віддих, то вона сахнулася назад.

— Про що ще ти думаєш?

— Хтось підіслав тих панів, що гамселили нас. Либонь, нам варто ще й це винишпорити.

Боббі осміхнулася.

— А це я думала взяти на себе.

— Ну, тоді все гаразд, — мовив Алекс — і цієї миті на порозі виріс якийсь чолов’яга. Величезний! Плечі — від одвірка й до одвірка. Та якось протисся. А на обличчі його намалювалося якесь ніби горе, що могло уточнитись як страх чи й гнів. Букет нарцисів у його правиці видавався таким крихітним... і неначе поривався опинитися нарешті у вазі, аби набути нормальної величини.

— Привіт! — мовив прихідько. — Я тут тільки...

— Та заходь! — йому Боббі. — Алексе! Це мій братик Бен. Бенджі, познайомся з Алексом Камалем!

— Радий зазнайомитися з вами, — сказав гігант, легенько потрясши своїм ручищем Алексові пальці. — Дякую вам за все, що ви зробили.

— Та що там я... — промимрив пілот.

Ліжко застогнало, коли брат Боббі сів на нього скраєчку в ногах. Він лукаво подивився на сестру. А Алекс тільки тепер уловив схожість між ними двома. Втім, Боббі все одно гарніша...

— Лікар каже, ти поправляєшся, — сказав Бен. — А Девід переказує, що думає про тебе.

— Мило з його боку, але ж Девід тільки й думає,