Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"

Софія покірно заметушилася на кухні. А коли чоловік поїхав на роботу, зайнялася прибиранням. Але той пістолет у зачиненій шухляді чоловікового столу не давав спокою.

За сім років подружнього життя Софія боялася і пальцем торкнутися Антонової замкненої шухляди. Вона вважала, що мусить бути хорошою дружиною і поважати його таємниці.

Але сьогодні… сьогодні дівчині аж руки свербіли, так вона хотіла глянути на той пістолет. Кілька годин боротьби із самою собою — і ось вона вже сидить біля шухляди із чоловіковими інструментами в руках.

Коли встановлювали цей стіл, Софія допомагала майстрам, бо Антона не було вдома. Вона прекрасно знала, як без ключа дістатися заповітної шухляди.

Дівчина витягла всі нижні шухляди, а потім без проблем відкрутила болт, що сполучав дно замкненого ящичка з бічними стінками. Так само дівчина вчинила ще з двома болтами. Коли заходилася відкручувати останній, дно шухляди провалилося під вагою свого вмісту.

Пістолет Софія встигла підхопити, кили він був біля самої підлоги. Але, окрім зброї, під ноги Софії випало ще щось. Невелика пластикова папка-швидкозшивач.

Соня обережно відклала пістолет убік і підняла щойно знайдену річ. Коли дівчина відкрила папку й пробігла очима документи, що там лежали, земля захиталася в неї під ногами. Аби не впасти, вона тяжко сіла на підлогу.

Через годину Софія з речами мчала вулицею Садовою. Зима легко притрушувала землю снігом, ніби дбайлива мати сипала пудру на попу немовляти. Софія не зважала на сніжинки, що танули на її щоках і котилися вниз, змішуючись зі сльозами.

Дівчина забігла на чужий слизький поріг. Сторожко, але впевнено постукала. З того боку стало чутно кроки, двері відчинилися…

— Будь ласка, допоможи! — не стримала сліз Софія. — Ти мала рацію, мій чоловік — монстр. Я маю піти від нього.

— Звісно, заходь, — хвильку повагавшись, Таня ніжно обійняла дівчину і провела до хати.

Вероніка стояла біля Андрієвих дверей і ніяк не могла наважитися подзвонити. Їй було ще й досі ніяково після їхньої минулої зустрічі, але нещодавно в голові майнула здогадка, якою жінці необхідно було поділитися.

Ще трохи потупцявши на порозі, Вероніка таки піднесла руку до дзвінка, але двері відчинилися без виклику.

— Вероніко?! — здивувався Андрій. У руках чоловік тримав пакет зі сміттям. — Як ти весь час проходиш у мій двір?

— Просто! Через хвіртку, — зіронізувала Вероніка.

«Ох уже цей Андрій. Тільки хотіла йому щось хороше сказати! Він завжди виведе із себе».

— А може, через ворота, яких у мене немає?

— Може, і через ворота… До речі, я рада, що сьогодні на тобі є штани.

Андрій насупився, наче мала дитина. Вероніка задивилася на його по-хлопчачому ображене обличчя і засміялася. Чоловік теж не стримався від сміху.

— Насправді я прийшла подякувати.

— За що це? — Андрій поставив мішок зі сміттям біля порогу.

— За новорічну ніч. Я нещодавно тільки зрозуміла, чий чула тоді голос. Це ж ти покликав Антона.

— А, ти за те? Та-ак, дивно було побачити, як одна з моїх сусідок прокрадається серед ночі в чужий дім. Але я так зрозумів, що для тебе це нормальна ситуація, — почухав потилицю Андрій.

Вероніка незадоволено хмикнула.

— Ой, я щойно допетрав! Тобто ти визнаєш, що тоді потребувала моєї допомоги? Ну? Зізнайся!

— Скажімо, вона була не зайвою, — врешті усміхнулася Вероніка. — Що ж, дякую.

«Чорт, і чому так ніяково? Треба йти геть», — подумала жінка.

Вона швидко попрощалася і вже зробила крок, як нога зачепилася об пакет зі сміттям. Жінка втратила рівновагу…

«Ще не вистачало зараз гепнутися», — майнула в голові розпачлива думка.

Вероніка ступнула другою ногою і таки втрималася, але Андрій цього не розрахував. Він кинувся жінці на допомогу, і вони зіткнулися лобами.

— Ай! — Вероніка потерла забите місце й підняла голову, щоб кинути якесь доречне слівце, але завмерла.

Їхні обличчя були так близько… Пройшла тяжка мить, яка здавалася вічністю. Вероніка зрозуміла, що не може стримуватися. Вона потяглася до Андрієвих губ, а чоловік із пристрастю відповів їй.

Жінку накрило густим заворожливим туманом. Вона й сама незчулася, як її руки опинилися під светром чоловіка.

Андрій штовхнув ногою двері. У коридорі панувала напівтемрява. Вероніці здалося, що вона опинилася в іншому, паралельному світі. У світі, де хочеться бути вічно. Її пальто безшумно впало на підлогу…

Жінка обперлася спиною об стіну, дозволяючи