Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

- Соля, що за секрети? - Наполегливо протягнув я, ступаючи до неї.

- Що ти, жодних секретів. - Одразу ж запротестувала дівчина, розтягуючи губи в нещирій усмішці.

- Я ж бачу! - Голос мій прозвучав твердіше, голосніше і навіть трохи загрозливо. - Щось сталося? Кажи негайно!

Соломія зітхнула, насупилася, задумалася на кілька секунд, потім знову встала.

- Гаразд, так. Дещо сталося. - Здалася під моїм натиском. - Ти присядь. - Скомандувала Соля, махнувши рукою на моє крісло, але я її жест проігнорував. Сперся задом об стіл, руки в замок зчепив, невідривно дивлячись на дружину.

- Говори.

- Ну, загалом... - Соля зам'ялася на секунду, нервово облизнула губи, потім нахилилася до сумки і щось дістала звідти, простягнула мені маленький прямокутник-візитку. - Ти тільки не відмовляйся відразу, - заговорила швидше, - цей тобі точно має сподобатися.

Я нерозумно втупився на клаптик паперу в її руці, а потім побіжно прочитавши букви, закотив очі. Та щоб тебе... Психолог. Знову.

Стиснувши губи, я піднявся і покрокував до свого столу, сів, тепер не дивлячись на дружину. Вона моє невдоволення вловила миттєво, але Соля була б не Соля, якби так просто здалася.

- Назаре, він хороший, правда. - Заторохтіла дівчина. - Він давно з військовими працює, практичний досвід - закачаєшся. Безкоштовно консультує навіть... І він - чоловік. Він тебе зрозуміє, він допоможе...

-  Я ж наче вже просив тебе не наполягати на цьому. Я не потребую психолога. - Стиснувши щелепи, я підняв голову і важким поглядом уставився на дружину. Мій тон став на кілька градусів холоднішим, зуби загрозливо скрипнули, але коли це зупиняло занозу малу?

- Потребуєш. - Протягнула Соломія вже м'якше, рухаючись до мене. Тепер вона, обійшовши стіл, сперлася на стільницю, торкаючись стегном мого стегна. Простягнула руку, ніжно торкнулася пальцями моєї щоки. - І ми обидва це знаємо.

Я поморщився і відсторонився від її руки. Не вперше вже моя дорогоцінна заводила цю розмову. І прямо говорила, і натяками. Візитки в руки тицяла або розпихувала по кутках - і в офісі, і вдома, і навіть у кишенях штанів вічно знаходив дурні картонні клаптики.

Спочатку я це просто ігнорував, але терпіння мого вистачило не на довго - одного разу не витримав і прямо заявив. Прямо, твердо і, мабуть, навіть трохи грубо. Не хочу я ніяких психологів! Не потрібно мені це. Живу, працюю, не бухаю, до неї добре ставлюся. Ну що їй ще треба?!

Вона тоді якось зменшилася вся, стиснулася, на очах сльози заблищали. "Хочу, щоб ти щасливим був". - Прошепотіла тремтячим голосом, і на кухню втекла, замкнулася на цілих дві години. Образилася.

Щасливим... А я на це заслуговую? - Задумався з гіркотою. - Соломія - моє світло у віконці, мій маленький ураган, моє особисте тепле сонце. Вона майже стала моїм сенсом життя, але щастя...

Яке може бути щастя після всього, що я бачив?

Я не хотів ніяких психологів-мозгоправів. Не хотів, щоб у моїй голові колупалися, перебирали, вивуджували, змушували згадувати ті жахливі дні. 

Ні, звісно, я їх не забув. Не хотів і не міг. Не залишилося жодного спогаду з тих днів, який би я не відполірував у своїй свідомості до сяючого блиску. Що зробив не так? Де не допрацював? А якби так вчинив? А якби сяк?.. Я варився в цьому через місяці і буду варитися все життя, але викладати це комусь...

- Назаре, будь ласка. - Знову протягнула Соля, торкаючись мого плеча, повертаючи мене в поточний момент.

Я мотнув головою, повів рукою, відкидаючи її руку, і вже хотів підвестися, розвернутися, піти, як завжди втекти від цієї безглуздої розмови, але Соломія раптом поклала на стіл якийсь невеликий пластиковий прямокутник і, провівши по гладкій поверхні пальцями, підштовхнула його до мене.

- У нас буде дитина. - Прошепотіла Соломія ледь чутно, киваючи на предмет, у центрі якого чітко відображався жирний червоний плюс. Я різко підняв голову, втупився на дружину. - І, якщо ти хочеш виростити дитя щасливим, почни із себе. - Тепер уже по-справжньому посміхнувшись, Соломія сунула в мою руку візитівку.

І мене наче коротнуло. Я подивився на клаптик паперу у своїй руці, на прямокутник із плюсом, потім знову на дружину. Що? У нас буде дитина... Дитина? Моя дитина?!