Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Не подобається мені, і я нічого з цим зробити не можу.

***

Проходячи через університетський двір, бачу на сходах Ярослава і його друзів. 

Пройти непоміченою не вийде, це розумію одразу. Тож, вдихнувши глибше, пришвидшую крок. 

Коли наближаюсь до компанії хлопців, тихо вітаюся, ледь піднявши очі. І, чесно кажучи, думала не почую відповіді, та на мене чекає ще одне здивування за сьогоднішній ранок.

— Привіт, Сашенько, — мало не зависаю від слів Ярослава.

Але вирішивши, що це якийсь новий жарт, швидко йду до дверей. А потім, не повертаючись, на другий поверх і заходжу в аудиторію.

Бачу на останньому ряді Ніку. Підіймаюсь до неї та сідаю поруч.

— Привіт, дівчинко, — вітається з усмішкою вона.

— Привіт.

Дістаю з рюкзака конспект, ручку і поринаю у свої думки, відкинувшись на спинку стільця.

— Отже, з Яриком у вас все? — з обережністю питає Ніка.

— Розумієш... у нас нічого й не почалося, скажімо так.

— Тоді, може, розкажеш, з ким у вас почалося? — хитра усмішка з'являється на її губах.

Дивлюся уважно на дівчину. Вона опускає очі та продовжує.

— Вчора, коли я була вдома в Андрія, зателефонував Ярослав. Андрій пішов на балкон і думав, що я не чую, але... Вони говорили по відеозв'язку, і я дещо почула.

— Що саме?

— Ярослав натякнув, що ти розірвала стосунки, бо на горизонті з'явився варіант, кращий за нього.

Кращий варіант? Серйозно?

Що за дурниці меле цей хлопець?

— Я не шукала жодних варіантів. І з Ярославом не горіла бажанням зустрічатися, ти ж знаєш, — стараюся пояснити спокійно.

— Так... Я пам'ятаю. Але зараз є той, з ким ти хочеш бути разом?

— Можна і так сказати.

Усмішка на обличчі Ніки стає ширшою. Очі загоряються від цікавості.

— То хто він? Розкажеш? — питає вона пошепки.

— Не думаю...

— Ой, так не цікаво. Хоч натякни. Він навчається у нашому університеті?

— Ні, він не навчається.

— Отже, він старший за тебе.

— Так.

Розумію, що даремно відповідаю на питання цієї лисиці, але і поговорити з кимось так хочеться... І поділитися хочеться. Але я не збираюся казати ім'я чоловіка.

— А як же ставиться до цього твій тато?

— Він не в курсі.

— Нарешті ти вирішила стати нормальною молодою дівчиною, — сміється Ніка.

І наша розмова закінчується, оскільки в аудиторію заходить викладач і починається лекція.

***

Щойно ми залишаємо аудиторію, дорогою у кафетерій Ніка ніяк не замовкає.

Вона хоче знати, коли я встигла познайомитися з моїм хлопцем.

Як, де.

Чому не розказувала їй.

Стільки питань, що відповіді я підбираю насилу. Мені так не хочеться багато говорити, а ще ж потрібно обережно розповідати, щоб не видати особистість чоловіка.

— Він що, якийсь банкір чи політик? Чому все так таємничо??? — насупивши маленький носик, питає Ніка.

— Політик. Ну ти й сказала, — з мене виривається смішок.

— А що я маю подумати?

— Просто поки що я не хочу розкривати його ім'я.

— Та добре, добре. Зрозуміла вже, — дується дівчина.

Перед входом до кафетерію бачу компанію Ярослава. 

Його самого нема.

Андрій помічає нас і йде на зустріч Ніці, а інші хлопці продовжують свою розмову.

Біля самих дверей на секунду зупиняюся. Першими заходять Андрій з Нікою, а потім я. І відразу біля мене з'являється Ярослав.

З усмішкою тримає переді мною тацю з обідом.

— Щоб ти в черзі не стояла, — пояснює хлопець.

— Дякую, але не потрібно було...

Стає якось ніяково. Але тацю я забираю. Не буде ж він ще й нести за мною.

Сідаємо ми за столик посередині зали. Через хвилину до нас приєднуються інші хлопці.І в мене, здається, дежавю.

Всі голосно обговорюють вихідні. Хто куди хоче поїхати, в кого які плани. А я тихо їм сендвіч, запиваючи соком.

Ніка також мовчить. 

Дивно, я думала, що її хлопець вже всім дав знати про майбутнє свято. Але Андрій ніжно обіймає дівчину і лиш усміхається на питання, де ж він проведе вихідні.

Ніка запросила мене, і я погодилася. День народження вже через два дні, а татові я так нічого і не сказала. 

Чекаю до останнього? Мабуть... 

Боюся, що не дозволить, а я хочу піти.