Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Ми зблизилися, і можна сказати, я вважаю дівчину подругою. Ну, майже… Та батькові це не цікаво.

Якщо він скаже ні, то переконати його я не зможу.

Після пар, як завжди, прощаємося на виході. Андрій з Нікою, взявшись за руки, йдуть у бік парку, а я усміхаюся їм вслід і збираюся переходити дорогу, як прямо біля мене зупиняється Hummer. Вікно опускається, і усмішка Давида змушує затамувати подих.

— Не передумала щодо вечері? — роздивляючись мене, питає чоловік.

— У тата вже є плани на цей вечір.

— Дуже шкода… — він тягне слова, зазираючи в мої очі.

Його погляд бентежить, викликає мурашки, і він це точно розуміє. Прикушую губу від думок, які крутяться у моїй голові, і бачу, як очі Давида темніють.

— Якщо не припиниш, я поцілую тебе просто зараз.

Прикриваю обличчя руками та усміхаюся. А ще до чортиків хочу, щоб він це зробив. І не лише це.

— То що на вечір планує твій татко? — спокійно питає чоловік.

— Вечеря у ресторані.

— У якому?

— Не знаю... Схоже, сюрприз.

Бачу, як з батькової машини виходить Дмитро Олександрович. Схоже, його зацікавило те, чого я стою на місці вже кілька хвилин, замість того щоб перебігти дорогу.

— Мені потрібно йти, — кажу зовсім тихо.

— Тримай мобільний біля себе.

Дверцята в автомобілі Давида відчиняються, і на пасажирське сидіння застрибує Ярослав.

Розмову завершено, тому швидко перетинаю вулицю і сідаю в машину.

— Все добре, Олександро Ігорівно? — питає водій, займаючи своє місце.

— Так, поїхали.

***

Батько вибрав дорогий ресторан з європейською кухнею. Та іншого я й не очікувала. Але мене все ще напружує привід, задля якого ми тут. Погане передчуття.

Офіціант проводить нас за столик, весь час задивляючись на Христину.

Звісно, як же не дивитися.

Дівчина обрала для вечора довгу білу сукню, яка облягає її тіло, наче друга шкіра. Всі вигини, форми гарно підкреслені, а глибоке декольте просто неможливо не помітити.

А гарне кольє з діамантами лиш підкреслює довгу шию.

Я вирішила не так сильно виділятися, тому обрала сукню теплого, бежевого кольору. Приталеного крою і довжиною трохи вище коліна.

Сукня оснащена довгими рукавами з декорованими вирізами та сітчастою вставкою, а також манжетами. 

Верх також закритий, з напівкруглою горловиною.

Доповнила образ світлим клатчем і туфлями на високих підборах.

Завила локони та нанесла макіяж.

Але на фоні Христини я виглядала просто сірою мишкою. Але мені байдуже.

Мене більше цікавило, що за сюрприз приготував тато.

Зробивши замовлення, я тихо спостерігаю за гостями ресторану. Тато з Христиною про щось перешіптуються, і дивитися на них зовсім немає бажання.

На колінах я відчуваю вібрацію і витягую телефон.

“Сумуєш?”

Повідомлення від Давида надходить несподівано.

“Трохи…”

Хоча зараз я вже радію. 

Радію тому, що він написав.

“Вийди на терасу.”

Я мало не обливаюсь соком, який якраз пригубила.

Мигцем починаю розглядати зал.

Невже він тут?

— Щось сталося? — чую голос тата та одразу переводжу погляд на нього.

— Мені просто потрібно в туалет.

Не чекаючи жодної хвилини, підводжуся і йду до вбиралень.

Сподіваюся, Христина не захоче піти зі мною. Але, подивившись назад, я бачу, як тато з дівчиною знову муркочуть, наче нікого навколо немає.

От і чудово.

Пришвидшивши крок, я пробігаю біля вбиралень, а потім по сходах та виходжу на терасу ресторану.

Всі столики порожні, жодної людини. Тільки в самому кінці, біля світлих поручнів, спиною до мене стоїть Давид.

Чорний елегантний костюм ідеально підкреслює статуру чоловіка. Широкі плечі, довгі ноги... Сильні руки, які я не можу забути.

Я роблю крок вперед, і чоловік повертається.

Щоки спалахують, наче мене помітили за якимсь ганебним заняттям. Давид усміхається і рушає у мій бік.

— Привіт, Принцесо, — каже він, опускаючи руки на мою талію.

Далі з ніжністю притискає до себе і припадає до моїх губ.

Поцілунок з лагідного швидко переростає у спекотний. Я відповідаю з усією пристрастю, яка накопичилась всередині. І розуміла, що нам обом вже мало цього поцілунку. 

Хочеться більше ласки, більше дотиків, більше часу.

— Неправильно ховатися від твого тата. Він однаково колись про нас дізнається, то чому ж не зараз? — розриваючи поцілунок, каже Давид.