Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

розпізнати за смужками; це, мабуть, аскетичні риби, якщо вони знаходять там собі поживу. Однієї зими багато років тому я прорубав у кризі ополонки, щоб порибалити на щук, і, повернувшись на берег, жбурнув сокиру назад на лід, а та, мов скерована якимось злим духом, ковзнула чотири-п'ять родів і провалилася просто в одну з ополонок, де глибина сягала двадцяти п'яти футів. Я з цікавості ліг на лід і зазирнув в ополонку, і врешті розгледів трохи збоку свою сокиру, що стояла на обуху, а руків'я стриміло вгору й похитувалося з пульсом ставка; так вона, можливо, і стояла б, доки руків'я не зогнило б із плином часу, якби я її не потривожив. Пробивши зубилом ополонку просто над нею і зрізавши ножем найбільшу березину, яку знайшов в околицях, я старанно прив'язав до одного кінця палиці петлю й, обережно спустивши та накинувши на руків'я, витягнув сокиру назад.

Берег майже повністю, як не рахувати кількох коротких піщаних пляжів, оперізує смуга круглих білих каменів, схожих на бруківку. Подекуди берег такий крутий, що досить стрибнути — і пірнеш із головою; якби вода не була такою прозорою, дно ми бачили б лише при самісінькому березі. Дехто вважає, що цей ставок бездонний. Мулу взагалі немає, і на перший погляд здається, що геть немає й водоростей; що ж до помітних рослин навколо, то, як не рахувати нещодавно підтоплених лук, які гаразд ставку не належать, навіть уважне око не зачепиться ані за півники, ані за комишівник, ані навіть за білу чи жовту лілію — лиш подекуди видніється латаття, рдесник і, можливо, бразенія, що їх купальник може й не помітити, і рослини ці чисті та яскраві, як та стихія, де вони ростуть. Камені вганяються у воду на род чи два, але дно повністю піщане, як не рахувати найглибших частин ставка, де зазвичай є трохи осадів, імовірно, від розкладу листя, що його заносило у ставок протягом багатьох осеней, і яскравих водоростей, що зеленіють навіть посеред зими.

Існує ще один точнісінько такий ставок, званий Білим, у Найн-Ейкр-Корнері десь за дві з половиною милі від нас на захід; і хоча я знаю майже всі ставки в радіусі десятка миль, третього такого чистого ставка-криниці вже й не згадаю. Не один народ пив його воду, милувався його плесом і міряв його глибини, а тоді відійшов, і тільки вода ставка й далі зеленіє, прозора, як було одвіку. Це вам не джерельця, які б'ють лише певної пори року! Можливо, Волденський ставок уже існував того весняного ранку, коли Адама і Єву вигнали з раю. Міріади качок і гусей, ховаючись від весняної мжички, що принесла тумани й південний вітер, обсіли його. Птахи навіть не чули про падіння людини, бо їм для щастя досить чистого ставка. Відтоді ставок піднявся й опав, очистив свої води, набув свого нинішнього кольору й отримав від небес патент на право зватися єдиним Волденським ставком у світі й дистилювати небесну росу. Хтозна, для літератур скількох забутих народів цей ставок був Кастальським джерелом[209]? Які німфи збиралися над ним за Золотої доби? Конкорд носить у своїй короні цю коштовність із першорядної води.

Однак, можливо, перші люди, які знайшли цю криницю, все ж лишили слід. Я з подивом виявив, що навколо ставка, навіть там, де щойно зрізали густий ліс, крутими схилами тягнеться вузький карниз стежки, піднімаючись і спадаючи, підступаючи до краю води й відступаючи геть, давній, як людська порода, витоптаний ногами первісних мисливців; інколи нинішні мешканці цих земель несвідомо наступають на нього. Стежку особливо добре видно з середини ставка взимку, коли землю щойно припорошив сніг, а чіткої виткої лінії не прикривають галузки й бур'яни: взимку її навіть за чверть милі можна побачити, хоча влітку її багато де не розпізнати навіть зблизька. Сніг, так◦би мовити, перетворює її на чіткий білий горельєф. Можливо, навіть декоративні сади вілл, які колись тут збудують, збережуть згадку про цю давню стежку.

Рівень води у ставку підіймається й опадає, але чи регулярно це відбувається і протягом якого періоду, ніхто не відає, хоча, як то зазвичай буває, багато хто вдає, що знає. Зазвичай узимку рівень води вищий, а влітку нижчий, хоча це не співвідноситься з тим, вогка чи суха стоїть погода. Я пам'ятаю часи, коли рівень води був на пару футів нижчий і щонайменше на п'ять футів вищий, ніж у роки, коли я мешкав над ставком. Наприклад, року 1824-го я допоміг зварити казанок юшки на вузькій піщаній косі, що вдається у воду десь на шість родів (з одного боку від неї вода дуже глибока), але протягом останніх двадцяти п'яти років повторити цього не вдалося; з другого боку, мої друзі не могли повірити, коли я розказував, як за кілька років по тому рибалив з човна у віддаленій затоці в лісах, за п'ятнадцять родів від знайомого їм берега, що давно перетворився на луки. Втім, протягом останніх двох років рівень води невпинно підіймався, і тепер, улітку 52-го, він на п'ять футів вищий, ніж коли я жив над ставком, і сягнув рівня тридцятирічної давнини: на луках знову почали рибалити. Отже, вода піднялася на шість-сім футів, хоча з навколишніх пагорбів її стікає зовсім небагато, тож повені слід пояснювати підводними джерелами вглибині. Цього літа рівень води у ставку знову почав падати. Цікаво, що такі зміни рівня, періодичні чи ні, тривають протягом багатьох років. Я став свідком одного підйому й почасти двох спадів і припускаю, що ще за років дванадцять-п'ятнадцять вода знову сягне найнижчого рівня, який я бачив. І Флінтів став, що лежить десь за милю на схід (відстань неточна, бо складно врахувати всі струмки, що впадають у нього чи витікають з нього), і менші ставки між ними співдружні з Волденом і нещодавно сягнули найвищого рівня води одночасно з ним. Наскільки я міг спостерегти, те саме стосується й Білого ставу.

Підвищення і падіння рівня води у Волдені на тривалий період має бодай такий наслідок: вода, на рік чи два сягнувши високої позначки, утруднює прогулянки навколо озера й убиває кущі та дерева, що ними встигли порости береги після останнього повноводдя — сосни, берези, вільхи, осики й інші, — а відступивши, лишає чистий берег; на відміну від багатьох ставків і водойм, де припливи відбуваються щоденно, в нас узбережжя найчистіше, коли вода сягає найнижчої позначки. На найближчому до моєї хати березі вода вбила й повалила цілий ряд сосен п'ятнадцяти футів заввишки, спинивши їхній наступ на ставок; їхній розмір вказує, скільки