Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

часу минуло з останнього повноводдя. Завдяки коливанням рівня води ставок не лише викошує піщані коси, а й зрізає дерева, що не мають на нього жодного права. На губах ставка бороди не росте. Час від часу він облизує вуста. Коли вода сягає найвищої точки, вільхи, верби й клени пускають у воду жилаві червоні корені кілька футів завдовжки зі стовбура на висоті три-чотири фути над землею, намагаючись встояти; я бачив, як високі зарості чорниці при березі, які зазвичай не дають плодів, за таких обставин мають щедрий урожай.

Лишається загадкою, чому берег вкрила така рівна бруківка. Всі містяни чули переказ — найстарші кажуть, що довідалися його ще замолоду, — що в давнину індіанці сходилися на збори на цьому пагорбі, який у ті часи здіймався до небес на таку ж висоту, на яку ставок нині заглиблений у землю. Мовляв, вони стільки лаялися — хоча на це індіанці ніколи не хибують, — що пагорб задвигтів і пішов під землю, і тільки одна стара скво на ймення Волден порятувалася, і на її честь назвали ставок. Кажуть люди, що коли пагорб затрясся, каміння, що нині вимощує берег, скотилося його схилами. Хай там як, цілковито ясно, що колись тут ставка не було, а тепер є; ця індіанська легенда анітрохи не суперечить розповіді древнього поселенця, про якого я вже згадував, адже він пам'ятає, як уперше прийшов сюди з лозою, побачив пару над муравою й ліщину, похилену вниз, і вирішив копати тут криницю. Що ж до каміння, то багато хто сумнівається, що його могли винести хвилі; зауважу, що навколишні пагорби дуже щедрі на такі брили, тож їх довелося громадити мурами обабіч насипу, коли повз ставок прокладали залізничні колії; тим паче, найбільше каменів бачимо на найкрутішому березі; тож, на жаль, це для мене вже не таємниця. Я бачу руку брукаря. Якби назва ставка не походила від якоїсь англійської місцевості, скажімо, Сафрон-Волден, можна було б припустити, що спершу він називався ставком Walled-in[210].

Ставок правив мені за готову криницю. Чотири місяці на рік його вода настільки ж холодна, наскільки й чиста, а чиста вона завжди; на мою думку, вона не гірша, якщо не значно краща за воду в будь-якій криниці в місті. Взимку вода, відкрита до холодного повітря, холодніша за джерела й криниці, захищені від нього. Температура озерної води, що простояла 6 березня 1846 року в моїй кімнаті з п'ятої по обіді до полудня наступного дня, складала 5 градусів, тобто була на градус холоднішою за щойно набрану воду з найхолоднішої криниці в селі; у той час термометр у хатині показував 18–21 градус, почасти тому, що сонце прогрівало дах. Температура води в Кипучому джерелі того ж дня склала 7 градусів. Саме вона виявилася найтеплішою з усіх, які я заміряв, хоча влітку холоднішого джерела немає, доки воно не змішується із застояною водою з мілини. Ба більше, влітку Волден через глибину не прогрівається на сонці так, як більшість ставків. У найтепліші дні я ставив відро води в льох, де воно охолоджувалося за ніч і не встигало прогрітися вдень; а ще я ходив до джерела неподалік. Ця вода, не зіпсута присмаком труб, і за тиждень смакувала не гірше, ніж у день, коли я її набрав. Той, хто влітку на тиждень зупиняється біля ставка, унезалежнюється від розкошів льоду: досить просто зачерпнути відро води в тіні з кількафутової глибини.

У Волдені ловлять щук. Одна важила сім фунтів, а інша на великій швидкості потягнула під воду вудку, яку рибалка недбало покинув із восьмифунтовим грузилом; ловлять також окунів і сомів, що часом важать два фунти, головнів, в'язів (Leuciscus pulchellus), зрідка лящів (Pomotis obesus) і вугрів, один із яких заважив аж на чотири фунти — я наводжу вагу риби, бо зазвичай це єдине, чим вона славиться, — а ще, пригадую, водилася тут дрібна рибка десь п'ять дюймів завдовжки, зі сріблястими боками й зеленавою спинкою, трохи схожа на плітку: я згадую її тут переважно для того, щоб пов'язати факти з байками. Попри це, ставок не дуже багатий на рибу. Щука — головний тутешній предмет гордості, та і її небагато. Якось я бачив, як рибалка виклав на лід аж три різні види щук: одна довга й тонка, сталевого кольору, найбільш схожа на тих, яких ловлять у річці; друга яскраво-золотава, із зеленавим поблиском і на диво товста (найпоширеніший тут вид); третя золотава, формою подібна до попередньої, але з дрібними темно-коричневими чи чорними цяточками по боках, перемішаними з розмитими криваво-червоними плямами, як у форелі. Ім'я reticulatus їй не пасує; її слід радше назвати guttatus[211]. Всі ці риби мають жорстке м'ясо й важать більше, ніж можна подумати. Плітка, сомики, окуні, та й узагалі більшість риби, що замешкує ставок, значно чистіші, гарніші й м'ясистіші, ніж улов із річок і більшості інших ставків, бо вода тут краща. Отже, тутешня риба дуже вирізняється на їхньому тлі. Імовірно, іхтіологи знайшли б тут нові види. Ще тут водяться жаби, черепахи й перловиці; ондатри й норки лишають навколо ставка сліди, забрідають і кайманові черепахи. Інколи, зіштовхуючи вранці човен на воду, я тривожив велику кайманову черепаху, що ночувала під ним. Навесні й восени сюди часто навідуються качки й гуси; буває, залітають деревні ластівки (Hirundo bicolor), із заток випурхують рибалочки, а коловодники (Totanus macularius) ціле літо «коловодять» кам'янистими берегами. Інколи я лякав скопу, що сиділа на сосні над водою, але наше повітря не паплюжать чайки, як у Фер-Гевені. Найбільше, від чого ми потерпаємо, — одна гагара на рік. Це всі варті згадки тварини, що навідуються сюди зараз.

Погідної днини з човна при піщаному східному березі, де глибина складає вісім-десять футів, та й у деяких інших частинах озера, на дні можна побачити круглі курганчики десяток футів у діаметрі й фут заввишки, складені з дрібних камінців, менших за куряче яйце, а навколо — голий пісок. Спершу замислюєшся, чи не могли їх скласти індіанці на льоду, так що курганчики пішли на дно, коли крига скресла; але вони надто правильної форми, та й на вигляд не аж такі древні. Схожі гори камінців трапляються і в річках; а що тут не водиться ні чукучанів, ні міног, то не беруся припустити, яка риба на таке здатна. Можливо, це гнізда головнів. Ці структури надають дну приємної загадковості.

Рельєф берегів достатньо розмаїтий, щоб не мати монотонного вигляду. Перед очима постають західний берег, порізаний глибокими затоками, стрімкіший північний і прегарні зубці південного, де миси