Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Теплими вечорами я часто награвав на флейті, сидячи в човні, і бачив, як навколо шугають окуні, яких музика, здається, причарувала, а місячне сяйво скрадалося ребруватим дном, на яке лягали повалені дерева. Раніше вилазки до ставка були для мене пригодою — я вибирався сюди від часу до часу темними літніми вечорами з товаришем. Ми розводили багаття біля краю води, бо гадали, що так приманимо риб, і ловили бельдюг на хробаків; закінчивши глупої ночі, ми жбурляли підпалені гілки в небо, як феєрверки, а падаючи у воду, ті гасли з гучним сичанням, і ми раптом опинялися в цілковитій темряві. І так, насвистуючи якусь мелодію, ми поверталися до людських осель. А◦тепер я оселився при березі.
Інколи, засидівшись у якійсь сільській вітальні, доки ціла родина не полягає спати, я повертався до лісу і, почасти з думкою про завтрашній обід, в опівнічні години рибалив з човна при світлі місяця, а сови й лисиці виводили мені серенади, і час від часу неподалік рипіла якась незнайома птаха. Мені дуже дорогі ті незабутні миті, коли я кидав якір на глибині сорока футів, за двадцять-тридцять родів від берега, серед тисяч дрібних окуньків та іншої риби, що розбивала хвостами непорушну поверхню ставка в місячному світлі. Довга лляна линва пов'язувала мене із загадковими нічними рибами, що живуть на глибині. Часом я розмотував волосінь на шістдесят футів, коли легкий нічний вітерець гнав мене ставком, а інколи відчував її легку вібрацію: це свідчило, що десь унизу точиться якесь життя, є там тупий, непевний, повільний розум. Урешті ти, перебираючи руками, поволі натягуєш волосінь і вириваєш на поверхню верткого й писклявого сомика. Дивне то відчуття, особливо темної ночі, коли думки линуть до колосальних космогонічних тем з інших сфер — аж раптом смикання волосіні уриває роздуми й знову пов'язує тебе з Природою. Здавалося, що скоро я зможу закинути гачок не лише у воду, а й у повітря, не набагато розрідженіше за неї. Отже, я, так◦би мовити, піймав дві риби на один гачок.
*
Краєвиди у Волдені скромні. Попри мальовничість, вони не претендують на велич і навряд чи зацікавлять того, хто не буває чи не живе у цих краях; але глибина й чистота цього ставка такі видатні, що вартують опису. Це чиста й глибока зелена криниця, зо пів милі завдовжки, а за окружністю — миля і три чверті, площею ж близько шістдесяти одного з половиною акра; це вічне джерело серед сосен і дубів не має видимих притоків і відтоків, як не рахувати хмар і випаровування. Навколишні пагорби стрімко здіймаються від води на висоту сорок-вісімдесят футів, хоча на відстані чверті чи третини милі на південний схід і на схід є й вищі пагорби, сто і сто п'ятдесят футів відповідно. Всі вони порослі лісом. Наші конкордські води щонайменше двох кольорів: один видимий здалеку, а другий, істинний, оприявнюється, якщо дивитися зблизька. Перший залежить від освітлення й підкоряється небу. За ясної погоди, влітку, вони на певній відстані видаються блакитними, особливо коли плесо неспокійне; на більшій відстані всі вони однакові. Дощової днини води часом набувають кольору темного шиферу. Море, кажуть, одного дня може бути блакитне, а наступного зелене, і то без явних атмосферних змін. Я бачив, як вода і крига на нашій річці зеленіли, як трава, коли цілий краєвид був оповитий снігом. Дехто гадає, що блакитний — це «колір чистої води в рідкому і твердому станах»[208]. Але якщо дивитися на нашу воду з човна, вона міниться розмаїтими кольорами. Волден буває то блакитний, то зелений, навіть якщо дивитися з однієї точки. Ставок лежить між землею й небом і переймає кольори обох цих стихій. Якщо дивитися з вершини пагорба, він видається блакитним, бо віддзеркалює небо, а зблизька при березі, де видно пісок, набуває жовтуватого відтінку, потім світло-зеленого, а потім вирівнюється до темно-зеленого на глибині. Проте за певного освітлення він навіть з вершини пагорба видається при березі яскраво-зеленим. Дехто гадає, що це — через відбиття зелені, але при піщаному насипі вздовж залізниці колір такий◦же, та й навесні, коли листя ще не розпустилося, тож, можливо, це просто наслідок змішування панівної блакиті з жовтизною піску. Такий колір його зіниці. Навесні сонячне тепло, що відбивається від дна, спершу прогріває лід на мілині, тож саме там крига скресає, і формується вузький канал навколо замерзлої середини. За ясної погоди, коли вода брижиться, а небо віддзеркалюється від хвиль під прямим кутом, наш ставок, як і будь-яка інша водойма, з малої відстані сяє яскравішою блакиттю, ніж саме небо; сидячи такої миті в човні, я бачив незрівнянну, невимовну ясну блакить, мов плинні мінливі шовки чи лезо меча, небесніші за саме небо — і такі ділянки води чергувалися з темно-зеленими хвилями, що проти них мали вигляд каламутних. Наскільки я пам'ятаю, то був той самий шклистий зеленкувато-блакитний відтінок, що його бачимо крізь хмари на призахідному зимовому небі. Натомість якщо піднести склянку цієї води проти світла, вона видавалася прозорою, як такий◦же об'єм повітря. Добре відомо, що велика брила скла (склодуви називають її «тілом») має зеленавий відтінок, але маленька скалка того самого скла безбарвна. Я не перевіряв, скільки волденської води потрібно, щоб постав той зеленавий відтінок. Річка в нас чорна чи темно-брунатна, якщо дивитися з води, і вона, як більшість ставків, надає тілу купальника жовтавого відтінку; а у ставку вода кришталево-чиста, тож тіло купальника в ній набуває ще неприроднішого молочно-білого кольору, а що під водою кінцівки мають вигляд видовжених і викривлених, ефект виходить цілком монструозний, вартий пера Мікеланджело.
Вода така прозора, що дно добре видно навіть на глибині 25–30 футів. Веслуючи озером, бачиш, як пропливають на глибині окуні й інша рибка, часом лише десь дюйм завдовжки; перших легко
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.