Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Вже передчуваючи щось погане, я напружено чекала.

– Повністю процес переродження завершується, коли новообернений свідомо осушує жертву до дна. Це теж станеться на рівні інстинктів. Твій організм остаточно перебудується і йому доведеться подолати цю останню перешкоду. Це ніби прорвати заслін, що відокремлює тебе від минулого життя. Або як народитися заново. Звичайно, часом новообернені й на другій стадії осушують жертву до дна, але тоді їх не стримують бар’єри моралі. На останній же стадії ти повністю усвідомлюватимеш наслідки своїх дій, але боротися з цим все одно не зможеш. Якщо порівнювати з комахами – це ніби гусінь, що нарешті розкрила крила і перетворилася на метелика.

– Я ніколи цього не зроблю!

– У тебе не буде вибору, Тею, – тихо промовила Базіана. – Ми лише постараємося обрати на роль твоєї жертви не дуже приємну людину. Того, хто чинив зло іншим. Так тобі буде легше впоратися з останнім моральним бар’єром.

– Я можу все це якось припинити? Знову стати людиною? – здавлено запитала я.

Базіана похитала головою і обережно стиснула мою руку.

– Тобі залишається тільки прийняти те, що з тобою відбувається… – помовчавши, вона сказала: – Гадаю, я познайомлю тебе з твоєю групою завтра. А залишок цього дня ми присвятимо тому, що я коротко розповім тобі про те, чого твоїх одногрупників уже навчили. Зазвичай, обряд переродження проводять для всіх членів групи в один день, щоб було легше всіх контролювати. З тобою, на жаль, все проходило складніше. Лихоманка тривала набагато довше, ніж зазвичай. Тому твоя група вже розпочала навчання. Але три дні не такий вже й великий строк. Думаю, ти все надолужиш без особливих зусиль. Наскільки я встигла помітити, дівчинка ти розумна.

Я зараз була в такому пригніченому стані, що навіть не зраділа компліменту. У повному заціпенінні дивилася на наставницю і намагалася перетравити те, що почула. Напевно, Базіана правильно зробила, що не дала мені цього разу все обміркувати. Інакше скінчилося б усе тим, що від розпачу я могла наробити дурниць. Спробувати накласти на себе руки або покалічитися, щоб не завдати шкоди іншим. Але вона, більше не зволікаючи, стала навантажувати мене знаннями, які заповнювали мій мозок і перемикали увагу на себе.

Виявилося, що за три дні моя група встигла вивчити історію вампірів з дня появи Володаря, про що мені в скороченому варіанті уже розповідали вранці. Зараз ці відомості поглибилися та стали більш докладними. Мені також розповіли про те, які вампірські та демонські клани мають найбільший вплив, щоб я трохи орієнтувалася у тутешній політичній обстановці.

Як виявилося, клан Гілери входить до десяти найдавніших і наймогутніших. Атій поки що волочився в тридцятці. Але, як пояснила Базіана, лише через те, що більше уваги приділяв справам у світі смертних. У Сутінковому світі ж бував лише набігами, довіряючи вирішувати питання своєму первістку.

А ось інформація про те, як розподілялася влада серед демонів, змусила здивовано роззявити рота. Клан Асдуса, виявляється, знаходиться на верхівці влади. Такий самий вплив мають ще лише два.

Згадавши про те, як зверхньо поводився з рудим демоном Чорний Лорд, я не втрималася від запитання:

– А наскільки вампіри визнають владу демонів? Я маю на увазі, чи зважають на їхні керівні клани?

– Іноді їм доводиться це робити, коли їхні інтереси перетинаються. Та й шанобливість здебільшого проявляється лише стосовно голови клану.

Повагавшись, я все ж таки зважилася запитати безпосередньо:

– Мені тут довелося з одним демоном познайомитись. Його звуть Асдус. Хоча повне ім’я інше… Зараз спробую згадати… Асдусці… Асдусіці… Прокляття! Не можу згадати.

– Я зрозуміла, про кого ти, – посміхнулася Базіана. – Асдусціас Дарнадар. Молодший з законних синів голови клану. Він у Сутінковому світі навіть дуже відомий.

– Чим же?

– Надто вже намагається стрибнути вище голови, – вона похитала головою. – У Асдуса троє старших братів, але він будь-що хоче перевершити всіх. У чому тільки себе не шукав! І в перемогах на любовному фронті, і у поєдинках, і навіть у підкоренні привидів.

– Що-що?! – мені здалося, що я недочула. – В якому сенсі? Я про останнє!

– Це ти теж будеш вивчати зі своєю групою, – посміхнулася Базіана. – Але якщо вже так не терпиться, розповім зараз. Привидів можна підкорити собі. Зробити з них щось на зразок залежних духів. Після цього їх можна використовувати у власних цілях. Але це потребує чималих зусиль. Особливо для того, щоб утримувати їх у підпорядкуванні постійно. Раніше залежних духів використовували у битвах. Напускали на вороже військо. Багато шкоди ті, звісно, не завдадуть, але затримати і покалічити – цілком. І увагу на себе відвернуть. Але зараз для місцевих аристократів це щось на кшталт розваги. Влаштовуються змагання, хто за певний час зловить більше привидів. Загалом, чим би чоловіки не тішилися... – вона поблажливо посміхнулася.

Я уявила собі таке ось змагання і здригнулася. Ціла купа привидів, схожих на зграю сполошених птахів, з криками тікають від охоплених азартом мисливців. Хм, виявляється, дітьми можна залишатися і у сто п’ятдесят років! Інакше як впаданням у дитинство я таке сприймати не могла.

Голова вже йшла обертом від великої кількості інформації, і Базіана, нарешті, зглянулася наді мною. Сказала, що розпорядиться принести мені щось поїсти та залишить відпочивати до вечора. А перепочинок і справді не завадить, враховуючи, з ким доведеться провести цей вечір…