Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Кузя з Красунею крутилися біля ніг, мабуть, теж звали господиню спати. Юля уважно перевірила, чи вимкнено воду, плиту, чи замкнено двері. І лише потім попрямувала до спальні. От тільки заснути до ладу вона не встигла, бо у вікно несподівано постукали, та так, що серце ледь у п'яти не опустилося. І кого нелегка принесла за такої погоди? Невже знову щось трапилося?
Не вмикаючи світло, по пам'яті пробралася до вікна і спробувала розглянути непроханого гостя. Засяяла блискавка, висвітливши двір, у якому стояла машина Микити, а сам господар у черговий раз стукав у вікно.
- Дурник!
Вона блискавично помчала до виходу, голосячи на ходу. Відчинила двері і побачила промоклого Микиту.
- Я не маніяк, що дивишся?!
А погляд його проникав у душу, а очі були надто серйозні.
- Ти ж весь промок! - За руку втягла його в коридор, замкнула двері. - Що ти тут робиш?!
- А ти! - Микита був на взводі, хотілося багато чого сказати та стримував свої нерви.
- Микито!
- Юля! - Рикнув, стягуючи з себе мокру сорочку і відкидаючи її за спину.
Дівчина свердлила його здивованим поглядом, розуміючи, як же вона, виявляється, скучила. Бажання вмить пронизало тіло, у роті пересохло, варто було в напівтемному коридорі поглянути на його напівоголене тіло.
А він ні краплі не зважав на її стан, стягуючи штани, які теж відлетіли в бік до сорочки. І тільки потім Микита підхопив Юльку на руки і потяг у вітальню на диван. Дівчина охнула, впавши на спину, збуджено вигнулась, варто було Микиті схопити її за ногу і підтягнути ближче до себе. Дівчина вже горіла, бо відчувала його дике бажання.
- Лоскітно, - смикнула ногою і закусила губу, коли чоловік поцілував її щиколотку, - ти здурів, на вулиці гроза, а ти приїхав, навіщо так ризикувати?
- Тому що одна неслухняна дівка мене дістала, і повір, Юлько, - подивився зверху так, що дівчина ахнула від його погляду, - не поїду звідси, поки не закохаєшся в мене.
- Мммм, навіть так? – її голос звучав хрипко.
- Тільки так, кохана, - губами торкнувся шиї, - люблю тебе, скучив шалено.
- І я скучила, - видихнула йому у вуста і вибагливо вигнулась назустріч, - дуже.
Гранін розчинився в ній, вперше за довгий час повністю відключивши гальма.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довірся мені, Альбіна Вишневська», після закриття браузера.