Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Повернення додому було тяжким, виснажливим саме на емоції. Знати, що їдеш додому не просто так, бо час настав, а з досить вагомої нерадісної причини, було досить нервово.

Не встигла Юля скинути валізи на порозі спальні та переодягтися після дороги, як зателефонувала донька сусідки. Розмова була сумною, але плідною, бо вирішили більшість нагальних питань з організації поховання старенької. Юля одразу пірнула з головою у важливі справи, коли пішла до будинку сусідів. Час летів шалено, але втоми не відчувалося. Здавалося, що сили використовувалися з невідомих резервів.

 Додому Юля повернулася ближче до одинадцятої. Але вже на той час сил вистачило лише на те, щоб обмитися і добратися до ліжка. Лише на зручному ліжку зрозуміла, що гудуть не лише руки та ноги, але й голова. Стільки новин, стільки питань опрацювала нею, що годі й мріяти. Дівчина вкрилася легеньким пледом,обійняла подушку та миттєво заснула.

А новий день був ще сумніший за попередній. І якщо після приїзду додому вона відписалася про справи Микиті у повідомленні, то за останні дні навіть не згадала про телефон, про те, що, можливо, її дзвінок є для когось важливим. І чи гарно це, чи ні, навіть не намагалася замислитися. Можливо це відбувалося із-за того, що треба було все гарно обміркувати, зважити всі ЗА та ПРОТИ.

А наступні дні закрутили, завертіли, зібралася купа важливих господарських справ, розпочалась консервація. Зрідка у дівчини виникало бажання поговорити з Микитою, але останньої миті ховала телефон у карман і відволікалася на справи. Тільки ближче до вечора п'ятниці не витримала та зателефонувала. Досить вже відмовчуватися, це, врешті-решт, просто нечемно з її боку.

В голосі чоловіка почула стурбованість, бо єдине, що прозвучало у слухавку після першого гудка:

- З тобою все гаразд?

Юля навіть усміхнулася, бо це було… приємно. Приємно усвідомлювати, що про неї думали та переживали. Дурня, і не соромно було мовчати весь цей час? Він, мабуть, усі ці дні місця собі не знаходив.

-  Добрий вечір, Микито. Все нормально, Тім як?

У трубці почувся чи то істеричний сміх, чи то їй здалося, хоча, почувши відповідь, не здалося.

- Мені ревнувати?

Губи розпливлися ще більше, він же вміє вкусити вчасно. Невже ревнує до сина? Дурник!

- А ти ревнивий? - Підіграла, хоча було цікаво знати відповідь.

- Можливо.

- Не люблю ревнивих чоловіків, - пирхнула глузливо.

- А яких любиш? – Микита навіть застиг у кріслі, нервово постукуючи ручкою по столу.

Дівчина зіскочила з кресла та вимкнула чайник, аналізуючи слова Микити. Уміє він вдало чіплятися за слова та вести розмову так, що невільно вибовкуєш багато інформації.

В чашці заварювався запашний трав’яний чай, а дівчина шукала на полиці улюблене печиво, відповідаючи досить впевнено:

- Надійних, вірних, тих, які розуміють, довіряють.

Юля сіла зручніше у кріслі і, розглядаючи картину на стіні, напружилася, не знаючи, що чекати у відповідь від Микити.

- Ти точно мене описала, от клянуся мамою, - розсміявся і відкинув ручку, послаблюючи зашморг на шиї.

Микита відчував уже не перший день дискомфорт, схожий на ломки у наркомана. Прокидався серед ночі невідомо від чого, довго дивився у стелю і розумів, що коли Юлі немає поруч, він просто божеволіє. Ще й не телефонує. Він дійсно проявив неабияку терплячість до її вибриків, дав час прийти в себе і нарешті визначитися з пріоритетними напрямками у власному житті.

 І якби Юля йому сьогодні не зателефонувала, то була б страшенна гроза. А вона зателефонувала, і він одразу відповів. Всередині пекельно грала кров, варто було почути її голос. Шалено захотілося до неї.

- Ти занадто самовпевнений, - засміялася.

- Ніколи не приховував, уже не раз казав тобі про це, - стягнув-таки краватку і відкинув її вбік, - до речі, Тім передавав привіт.

- Дочекалася, невже, - ледь не пирснула, почувши в трубці протяжне гарчання.

- Ти скучила? – гнув вперто свою лінію.

- Не знаю, - відповіла якось дивно.

- Що? - аж смикнувся в кріслі.

Ну а що?! Боятися було чогось. Вона дівчинка гарна, знедавна вільна, як знати, які там парубки водяться в її селі. Ох як же розпирає від ревнощів, якби вона тільки знала, що він відчував цієї миті. Микита чудово розумів, що вона не ласа до чоловіків, але він не вірив тим чоловікам. Ох, щось його розвезло не на жарт, та так, що внутрішній ведмідь гарчав щосили.

- А ти вже вдома? - зістрибнула з теми, чим ще більше засмутила чоловіка.

Гранін вирував, зірвався з місця, хватаючи в руку важливі предмети.

Чоловік впевненою ходою йшов до автомобіля, щоб скоріше забратися з роботи.

- Ні, але збираюся.

Ще півгодини розмови було ні про що. Більше говорила Юля, розповідаючи про свої справи. Микита зрідка вставляв свої репліки, паралельно стежачи за дорогою. На лобове скло час від часу падали великі краплі дощу, які згодом переросли у зливу. Не діло говорити та керувати авто. Микита побажав дівчині солодких снів та відключився. Ага, будуть їй солодкі сни, чарівниці. Вміє дівчина довести його до божевілля своїми звичайними спокійними словами. Він шалено скучав, а вона така спокійна. Юля це робила спеціально чи невигадливо? У цього дівчиська просто талант вміло зістрибувати з теми, якщо він хоча б півсловом заїкався про їхні стосунки. Що ж, тепер їй не викрутитися, дістала його остаточно.

Розмова з Микитою була якоюсь занадто цікавою. Дівчина й досі усміхалася, згадуючи його нетерплячі запитання, якісь занадто солодкі натяки. Вона серцем відчувала, зо Микита просто божеволіє від розлуки. І, як не дивно, вона відчувала щось подібне. Саме сьогодні це проявилося найнестерпніше.

Юля потяглася, вийшовши з ванною. Душ приємно освіжив, ще більше розслабив, і тепер хилило в сон. За вікном вирувала гроза, а отже треба якнайшвидше закутатися в плед і заснути, до того ж незабаром можуть вимкнути світло.