Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Писав у славнім селі Товстохлопах
Гаврило Кремінь».
Подається за першодруком.
Данило Млака - псевдонім буковинського композитора і письменника Сидора Воробкевича (1836-1903).
«Дзвінок» - ілюстрований журнал для дітей і молоді ліберально-буржуазного напряму, виходив у Львові (1890-1914).
1891
Болячка. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1891, № 3, с. 48, без підпису. Авторство Франка зазначене в річному покажчику змісту журналу.
Зберігся автограф (ф. 3, № 232, с. 149) останніх років життя поета, в якому Франко зробив незначні стилістичні виправлення.
Подається за автографом.
Чи кацап, чи народовець… - Тут Франко має на увазі представників партій «москвофілів» і «народовців».
Киця. Вперше надруковано в журн. «Дзвінок», 1891, № 8, с. 68, під псевдонімом Мирон.
Подається за першодруком.
1892
Цар-бог. Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 244. Збереглися два автографи - 1892 р. (ф. 3, № 319, с. 25) та останніх років життя (ф. 3, № 232, с. 151).
В останньому автографі Франко зробив правку. Зокрема передостанній рядок вірша
Сли швидко їх царя не навчимо…
в остаточному варіанті виправлено на:
Як швидко їх царя не навчимо…
Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 151).
1893
Лисиця-сповідниця. Лірницька пісня на нуту «Сирітки». Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1925, № 4, с. 2-6. Зберігся автограф 1893 р. (ф. 3, № 234, с. 15-24), в який в останні роки життя поет вніс незначні поправки і викреслив шість строф (54 рядки), що двічі повторювались у тексті. Викреслено після рядка «В зубах отих моїх смерть нагла і люта» до рядка: «Запищав когутик: «Ой, лисичко люба!». У слові лисичка послідовно виправлено малу літеру на велику. В тексті замінені окремі слова: покаєсь на покається, встидно на стидно, та й давай мя на та й ну мене тощо.
Тема цього вірша використана автором у десятій пісні поеми «Лис Микита», де вона значно розвинута і оригінально опрацьована.
Подається за автографом.
1894
Медвідь. Вперше надруковано в журн. «Дзвінок», 1894, с. 128-129, під заголовком «Медведева пригода». Зберігся автограф (ф. 3, № 266, с. 1-2), в якому кожна строфа пронумерована - 1-11. Перші сім строф перекреслені синім олівцем. Текст підписаний Франком - І. Ф. Невідомо ким поставлена дата «5/8 94». На цій підставі вірш умовно датується 1894 р.
Подається за автографом.
Лисова пригода. Вперше надруковано в журн. «Дзвінок», 1894, № 8, с. 173-176.
Подається за першодруком.
1895
Три долі. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1925, № 2, с. 10 - 11. Збереглися два автографи - 1895 р. (ф. 3, № 203, с. 53-55) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 153-155). Переписуючи твір, поет дав йому заголовок «Три долі», дописав останні два рядки, відсутні у першому автографі.
Подається за автографом (ф. 3, № 232).
1898
«Неначе ви́гнанець з чужини…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 303.
Подається за автографом (ф. 3, № 278).
НЕЗАКІНЧЕНІ ТВОРИ
Історія мідяного крейцара. Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 49-51. Деякі мотиви цього твору Франко розвинув у драматичному етюді «Послідній крайцар».
Зберігся автограф (ф. 3, № 216, с. 33) та два уривки вірша (ф. 3, № 216, с. 34; № 214, с. 117). Ці уривки мають значні розходження порівняно з основним текстом. Наводимо їх повністю.
Автограф № 216, с. 34:
I
Один лиш приятель у мене остався,
Що ворогам моїм на зраду не дався.
В самотній хатині нічною добою
Сиджу я, чоло підоперши рукою,-
Бог зна, куди думка понура летить,-
Лиш він, мій єдиний, так тихо лежить,
Так сумирно ту ж коло мене,- глядить
Так ясно, спокійно у очі мені,
Що сум мимоволі, мов хмара, щезає
І груди «його» супокій наповняє,-
Я сиджу, немов у чарівному сні.
У серці пливуть-напливають забуті
Чуття молодії, недолею скуті,
І світлії думи, гарячі слова,-
Кров грає у жилах, кружить голова,
І мова сердечна з уст насилу рветься,-
Та що ж, на ту мову ніхто не озветься.
Нікому вона не потрібна,- ба, ні,-
Ще кождий на сміх рад підняти її.
Лиш він, мій приятель єдиний, мене
Все слуха,- ніколи на сміх не здійме,-
Він поглядом своїм у поривах болю
Притишує плач мій. Нічною добою,
Коли мете вітер валом сніговим,
Саміський не раз в хаті довго я стою
І дивлюсь на нього, балакаю з ним.
Давніше я вірив (так світ повідає),
Що в нього ні серця, ні мови немає,
Що людськості в нім би ніхто не добравсь,
Що він - простий мідяний крейцар, і аус!
Но швидко я думку покинув такую,
І, досвідом навчений, так я міркую,
Що більше ще серця у крейцарі тім,
Як он в багачі й лібералі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.», після закриття браузера.