Читати книгу - "Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я."
- Жанр: Класика
- Автор: Франко І. Я.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Франко І. Я.
ПОЕЗІЇ
ЩО НЕ ВВІЙШЛИ ДО ЗБІРОК (1875-1898)
Том 2
зібрання творів
у 50-ти томах.
Частина 4 1
НА ДЕНЬ 11 ЮЛІЯ 1875
Хвилі щастя золотого,
Всі надії, думи, сни,
Пісні, втіхи серця мого,
Дні свободи і весни,
Все, все, що лиш завдячаю
Згадці про твою любов,
Я в день нинішній желаю -
Сто раз більше - тобі знов!
Ох, чи ти ще пам’ятаєш
Свого друга, світе мій?
Чи о тім коли згадаєш,
Що забрала мій спокій?..
Прости, що не можу дати
Жадного ти дару днесь! -
Ох, в одно лиш я багатий,
Но ти того не приймеш!..
Днесь не можу й серця свого
Дарувати вже тобі,
Бо твоє вно з часу того,
Як єм первий раз тя вздрів.
«O złe i dobre, które w sercu noszę…»
O złe i dobre, które w sercu noszę,
Którego pragnę, a zyskać się boję!
Szczęściem twym - bole, a śmiercią - rozkosze;
Gdyś ty nie miłość, jakież imię twoje?
Jeżełiś dobre, czemu tyle znoszę?
Gdyś złe, czemu clę kocha serce moje?
Roskoszne bole, bolesne rozkosze? -
Gdyś ty nie miłość, jakież imię twoje?
Czemu ustawnie jestem niespokojny?
Nie mam spokoju - nie prowadząc wojny?
Chcę serca zinąd, nienawidząc swoje?
Chciałbym swiat objąć dłońmi bezsilnemi,
Wznoszę się w niebo, a martwy na ziemi;
Gdyś ty nie miłość, jakież imię twoje? 2
«Шукай краси, добра шукай!..»
Шукай краси, добра шукай!
Вони є все, вони є всюди.
Не йди в чужий за ними край,
Найперш найди їх в своїй груди.
[14] I 1877
СТАРА ПІСНЯ
У хвилю задуми стає перед мною
Те сковане людське нужденне життє,
Стає могилов темною живою
І важким стогнанням серце моє рве.
І холод смертельного болю й розпуки
Стиска моє серце, затемнює світ;
Безсильні, безрадні опадують руки,
Життя зав’ядає, мов в студені цвіт.
Усюди, усюди, де око лиш гляне,
Де звернеться вухо, все чути одну
Відвічную пісню: Ой життя погане!
А як би направить, ніяк не збагну!
Учені говорять: «Давно ми се знаєм
І знаємо навіть причини біди,
Ба навіть віддавна працюєм, стараєм,
Щоби кінець лиху зробити! Зажди!
Невдовзі побачиш сам чорне на білім,
Облічене цифрами все до цяти,-
Будущого пітьму ми світлом розвієм,
Всім буде вигідно та весело йти!»
А прості говорять,- ні, прості нічого
Не кажуть, мов мови немає у них,-
Лиш стогонів много і сліз гірких много,
Зневір[и] та смертей і болів страшних.
Вони навіть, бідні, ніколи не взнають
Про вас, щирі душі, що стелите путь
Новим поколінням,- стогнучи вмирають,
До царства будущого, знать, не ввійдуть!
Хоч радують душу знання та науки,
Та тяжко ж то бачить голодне дитя,
Чуть сотень стогнання і тисячів муки
Та пісню відвічну про горе життя.
Написано д[ня] 19 цвітня 1878, досі не друковано.
«Бувають хвилі - серце рветься…»
Бувають хвилі - серце рветься
На волю, в ясний, теплий край,
Живіше в груді кров заб’ється,
І заманчивий щастя рай
Ясніє десь передо мною,
Манить ід собі красотов,
І з безконечною тоскою
У серці будиться любов.
Тоді я всіх людей бажаю
До серця щиро пригорнуть,
Все щастя неба, розкіш раю
Зілляти в їх зболілу грудь.
Тоді я чую,- ох, глибоко,-
Весь труд їх трудного життя,
Тоді слідить так бистро око
За горем їх, усі чуття
Зціпляються так тісно, дружно
В один акорд великий - жаль…
І так ми тісно, темно, тужно,
У серці боротьба, печаль,
І непорадність, і розпука,
Бажання смерті і життя,
Так тяжко - мов з любов розлука,
І страх - мов в лісі без пуття.
Отак мої щасливі хвилі,
Веселі пориви усі
Кінчаться сумом, браття милі,
І болев лютою душі.
«Самотній, хворий, думаю в хатині…»
Самотній, хворий, думаю в хатині,-
Круг мене темна, тиха, сонна ніч,
І в мені темно, тихо, сонно, в мині
Зів’яли сили, щезла втіха пріч,
Замерли нерви… Мов серед пустині,
Жию серед людей, і кожда річ
Мертве лице до мене обертає,
В воді мов, в мозгу всякий слід щезає.
Колись було - тямую, мов крізь сито,-
Дитина ще - знання голоден, я
З безмірною жадобою зглибити,
Постигнути старавсь, що добула
Невсипна думка людська. Жити, жити
По-людськи! Мислі, праці! Се була
Та ціль, що ‘д собі вічно мя манила,
Манить і досі! Ах, та йти несила!
Колись було - і в мені кров кипіла,
Тремтіли нерви, наче струни в грі,
І серце билось живо, мисль світліла,
І сни розкішні снилися мені!
Минуло все! Жар знищив силу тіла
І соки мислі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.», після закриття браузера.