read-books.club » Фентезі » Ритуал 📚 - Українською

Читати книгу - "Ритуал"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ритуал" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 56
Перейти на сторінку:
жах і в королівський палац, і в найостаннішу халупу: морське чудовисько, яке тривалий час не тривожило берега, готове було з’явитися знову.

Усі ворожки пророкували лихо й нещастя; компаси кораблів, що вийшли в море, крутилися, мов дзиґи.

Рибальські судна поверталися без улову, охоплені панікою. Хтось щось бачив, хтось чув звуки, що долинали прямо з моря, хтось просто пропав безвісти.

Було приведено в бойову готовність частини берегової охорони, але їхні доблесні лави щодень рідшали й тоншали. Зате по країні бродили юрби дезертирів і поширювали такі чутки, що навіть найдоброчесніші та найзаможніші господарі готові були кинути все й тікати світ за очі.

Остін раз у раз виступав з промовою, однією й тією самою: король і радники, мовляв, не допустять, щоб якесь чудовисько тероризувало мирних громадян… Раз чи двічі приходили повідомлення, що якийсь рибалка зловив чудовисько сітями і незабаром привезе його на загальний огляд, але вірити таким чуткам не поспішали. Навпаки — варто було комусь загорлати не своїм голосом, що «підводний жах» учора зжер двоє сіл з селянами, худобою та домашнім начинням, — його слухали, витріщивши очі й цокотячи зубами… Настали недобрі, тривожні часи.

— Ти ж переміг уже дракона — чом би тобі не перемогти й морське чудовисько? — голосно запитала королева свого чоловіка.

Було це за сніданком, довгий стіл розділяв подружжя і, розмовляючи, доводилося майже кричати.

Остін здригнувся. Слуга ледь не розлив на скатерку білий винний соус, а присутні в трапезній камердинер, паж і кухарчук повернули голови так дружно, наче їх смикнули за ниточки.

— Ти ж хоробрий! — холодно зауважила королева.

Обличчя короля вкрилося червоними плямами, та він нічого не відповів і схилився над тарілкою.

По сніданку Юта пішла у свої покої, і туди ж увірвався Остін. Окинув одним лютим поглядом дружину, що сиділа за столом, чорнильницю, з якої стирчало перо, стос пописаного й покресленого паперу. Клацнув пальцями, відсилаючи мовчазну фрейліну. Процідив крізь зуби:

— Якщо ти ще хоч раз посмієш без дозволу відкрити рота…

Так, король був страшенно розлючений. Уроки етикету злазили з нього, як шкіра зі старіючої змії.

— Якщо ти ще раз посмієш дзявкнути…

Юта встала — як і раніше холодна, навіть трохи глузлива:

— І що? Ти знову віддаси мене драконові?

Остін аж хропнув:

— Отже, правда… Те, що про тебе говорять…

Юта підняла голову:

— Що саме?

За портьєрою тихо вовтузилися, підслухуючи, два пажі.

— Засватана драконом — от що! Заміж тебе видав змій, мерзенний дракон, слизька тварюка…

Юта зробила крок уперед, презирливо стиснувши губи, безжалісна, мов фехтувальник перед дуеллю:

— Він стократ шляхетніший за тебе!

— Так?! Твій дракон, як я пам’ятаю, смердить, наче обкаляна коза!

Юта наче наштовхнулася на невидиму перешкоду. Зі свистом втягла повітря. Кинула, наче камінь в обличчя:

— Дурень… Я бачила увесь ваш бій. Я бачила, як ти перелякався.

За портьєрою впало щось важке, почувся тупіт ніг при втечі. Остін дивився крізь Юту білими від ненависті очима.

Виходячи, він спіткнувся і вдарився лицем об ручку дверей. Увечері слуги, підсміюючись, передавали з уст в уста: королева відлупцювала короля, он який синець поставила!

Остін дожив-таки до найстрашнішого: з нього сміялися.

* * *

Пустеля прийняла Армана, майже всиновила.

Він щодень дужчав, і видива, що являлися йому під жерлом згаслого вулкана, наповнювалися новими барвами й новим змістом. Предки говорили з ним — мовчки, але виразно, і ніхто не дорікнув йому, що покинув замок напризволяще, що не здійснив Ритуалу…

Замок. Ритуал.

Розвалені вежі, чорна паща Драконячої Брами, замкнені кімнати, порожні зали… Мертва будівля, а та, чий сміх її оживляв, далеко, ох як далеко…

Піймавши себе на такій думці, він скреготів зубами і відштовхував Юту від себе, виганяв, забував. Та минали дні і віднайдений спокій танув, мов лід на долоні.

Якось уночі він прокинувся, облитий холодним потом. Звук, довгий красивий звук, явився з холонучої пустелі — а пустеля багата на голоси… Одначе в Армановім сні голос пустелі був голосом стародавнього музичного чудовиська, інструмента, що захаращував Органну залу. Інструмент співав, а перед ним стояла, вперто піднявши голову, дивна, негарна, випадково викрадена принцеса…

Опівдні він сидів прямо під сонцем і пересипав пісок з долоні в долоню. Золотий струмок заворожував, як вогонь, як море, як гра хмар… Арман знову зачірпував і знову пересипав жмені, аж доки в голові його виник рядок:

— Я пробував спрагу піском тамувати…

Він поворухнув сухими губами. Прошепотів непевно:

— І море спалити хотів…

Пісок зісковзнув з його долонь.

— Прагнув тебе забувати…

— Знову ти, молодий драконе, — сказав Той, Що Дивився Зі Скелі.

Арман перевів дух і важко опустився на каміння.

— Ти повернувся звідти? Зазвичай звідти не приходять.

— Ти знаєш, де я був? — запитав Арман байдуже.

Голос коротко й сухо реготнув, проте нічого не відповів. Печера здавалася круглою, замкнутою, і Арман не бачив виходу, що був тут раніше.

— Ти повернешся туди, за море, молодий драконе? Божевільна витівка. Що мені сказати твоєму нащадкові, якщо він з’явиться сюди через кілька тисяч років?

— У мене не буде нащадків.

— Шкода. Тоді навіщо тобі летіти за море?

І тут Арман зібрав усю силу й подивився прямо назустріч поглядові Того:

— Чуєш… Я не знаю, хто ти, але, можливо, ти зможеш мені відповісти…

Він завагався. Погляд його співрозмовника оглушував, наче удар в обличчя.

— Я не знаю, як запитати… Та й звідки тобі знати… Але, можливо…

— Про цю людську дочку? — запитав голос просто, навіть буденно. — Я знаю… Ти — ні, ти не знаєш. Не лети за море, молодий драконе. Там бродить смерть, її й твоя… Близько…

Погляд зник, і в глибині нір ухнуло, начебто велетенський корок вирвали з шийки пляшки. Печера розверзлася, як паща, і у виниклому отворі Арман побачив море.

Розділ десятий

Метелик в тенетах тісних Ритуалів.

Народжений вільним, я волі не мав

Без тебе. Покажи-но, де небо.

Арм-Анн

Троє королівств, що безтурботно стояли на морському березі довгі століття, здригнулися від жаху. Древнє морське чудовисько, про яке досі пам’ятали тільки літописи, піднялося з глибин — уперше за багато століть.

Море нуртувало, й до берега вже виразно долинало глибинне ревіння, від якого волосся ставало сторч. Прибій викинув на берег рештки піратського судна — добротний корабель був перекушений навпіл. Один пірат уцілів — пальці його, що вчепилися в уламок щогли, довелося розтискати чотирьом дужим чоловікам. Сивий, як молоко, у свої двадцять з чимось років, пірат виявився божевільним і нічого не зміг розповісти.

Авжеж, берегова охорона й подумати не встигла про опір — просто

1 ... 50 51 52 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ритуал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ритуал"