Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Вона перейшла до переглядання шафки позаду письмового столу і дістала звідти дві папки з документами щодо її власних справ, якими він відав як опікун. За п’ятнадцять хвилин вона уважно переглянула там кожен папірець. Звіти були бездоганні і говорили про те, що Лісбет Саландер — доброчесна і працелюбна дівчина. Чотири місяці тому він подав висновок про те, що, на його думку, вона є розумним і корисним членом суспільства і це дає підставу наступного року переглянути питання про необхідність подальшого опікування. Висновок був елегантно сформульований і мав стати першим кроком на шляху до скасування судового рішення про її недієздатність.

У папці була написана від руки пам’ятка про зустріч Б’юрмана з якоюсь Ульрікою фон Лібенсталь з управління опіки для попередньої розмови про загальний стан Лісбет. Слова «потрібний висновок психіатра» були підкреслені.

Лісбет стисла губи, прибрала папки на місце і роззирнулася.

На перший погляд вона не побачила нічого вартого уваги. Б’юрман, здавалося, поводився відповідно до її інструкцій. Вона покусала нижню губу. Чомусь у неї було таке відчуття, що назрівають якісь події.

Вона вже встала із стільця і збиралася погасити лампу, як раптом передумала і знову дістала папки. Щось не давало їй спокою.

У папках чогось бракувало. Рік тому там лежав короткий опис її розвитку, починаючи з дитячих літ і до призначення опіки. Тепер цього папірця не було на місці. Чому Б’юрман прибрав документ з поточної справи? Лісбет насупила брови, не в змозі підшукати цьому пояснення — якщо тільки він не тримає ще якісь документи в іншому місці. Вона обвела поглядом шафку і нижню шухляду столу.

Позаяк у неї не було з собою відмички, вона обережно зайшла до його спальні і витягнула з піджака, що висів на вішаку, в’язку ключів. У шухляді виявилися ті ж речі, які були в ній минулого року. Але тепер до них додалася пласка коробка із зображеним на кришці револьвером «Кольт-45 Маґнум».

Подумки вона перебрала дані про Б’юрмана, які зібрала про нього два роки тому. Він займався стрільбою і був членом стрілецького клубу. Згідно з опублікованим списком власників зброї, у нього була ліцензія на володіння револьвером «Кольт-45 Маґнум».

Вона знехотя визнала, що замкнути цей ящик було цілком природно.

Їй не сподобалося те, що вона знайшла, проте вона так і не придумала ніякого приводу розбудити Б’юрмана і поговорити з ним по-свійськи.

Міа Берґман прокинулася о пів на сьому. З вітальні доносилося неголосне бурмотіння телевізора — йшла ранкова передача — і долинав запах свіжозвареної кави. Чутно було також поклацування клавіатури ноутбука: Даґ Свенссон уже сидів за роботою. Вона усміхнулася.

Ще над жодним із своїх нарисів Даґ не працював так старанно. Пощастило їм з «Міленіумом». Узагалі Даґ відзначався надмірною впертістю і незговірливістю, але спілкування з Мікаелем Блумквістом та Ерікою Берґер, здається, пішло йому на користь. Блумквіст указував йому на слабкі місця рукопису, і після розмови з ним Даґ часто приходив додому засмучений. Та зате, переконавшись у його правоті, він брався до роботи з подвійною енергією.

Міа подумала, що зараз, напевно, непідходящий момент, щоб відривати його від роботи. Її місячні затримувались на три тижні. Але в неї ще не було цілковитої впевненості, і тест на вагітність вона теж ще не проводила.

Вона питала себе, чи не час це зробити.

Скоро їй сповниться тридцять років. До захисту залишилося менше місяця. Доктор Берґман! Вона знов усміхнулася і вирішила нічого не говорити Даґові, поки сама не знатиме напевно, а можливо, варто почекати, поки він закінчить книгу, і відкласти розмову до бенкету з приводу захисту докторської.

Вона полежала ще десять хвилин, потім встала і, загорнувшись у простирадло, вийшла у вітальню. Він підвів голову.

— Ще немає й сьомої, — сказала вона.

— Блумквіст знову прискіпувався!

— Лаяв тебе? Так тобі й треба! Тобі він симпатичний, так?

Даґ Свенссон розвалився на дивані і подивився їй в очі.

Помовчавши трохи, він кивнув:

— Працювати в «Міленіумі» добре. Вчора у «Вітряку» я поговорив з Мікаелем, перш ніж ти по мене заїхала. Він запитав мене, що я збираюся робити далі, коли закінчиться робота над цим проектом.

— Ага! І що ж ти сказав?

— Що не знаю. Я вже стільки років вештаюся в незалежних журналістах! Хотілося б знайти постійне місце.

— І цим місцем може стати «Міленіум».

Він кивнув:

— Мікке промацував ґрунт. Він запитав, чи не хочу я влаштуватися на половинний робочий день, на тих же умовах, що Хенрі Кортес і Лотта Карім. Я отримаю робочий стіл в редакції і базову зарплату, а до цього можу приробляти, як зумію сам.

— Тебе це влаштує?

— Якщо вони прийдуть з конкретною пропозицією, я скажу «так».

— Добре. А поки ще немає сьомої години, і сьогодні субота.

— Та ну! Я хотів ще трішки покопирсатися в тексті.

— А мені здається, тобі краще повернутися в ліжко і зайнятися дечим іншим!

Вона усміхнулась йому і відкинула край простирадла. Він перемкнув комп’ютер у режим очікування.

Значну частину наступної доби Лісбет Саландер не відходила від ноутбука, присвятивши весь час збиранню матеріалу. Вона вела пошуки фактів у різних галузях, іноді сама не знаючи, що, по суті, вона шукає.

Частина роботи була не важка. По архівах засобів масової інформації вона зібрала відомості про історію клубу «Свавельшьо МК». Уперше цей клуб, що тоді називався «Тельє Хоґ Райдерс», згадувався в газетних замітках в 1991 році у зв’язку з поліцейським рейдом. У той час він займав покинуту шкільну будівлю в околицях Сьодертельє, і приводом до рейду стали скарги сусідів, які були стривожені звуками пострілів у районі старої школи. Поліція задіяла великі сили і своєю появою перервала збіговисько, що починалося як пивна гулянка, проте незабаром перейшло в змагання із стрільби. При цьому використовувався автомат АК-4, викрадений, як з’ясувалося потім, на початку вісімдесятих років з арсеналу розпущеного стрілецького полку, що дислокувався у Вестерботтені.

Згідно з даними однієї вечірньої газети, в клубі «Свавельшьо МК» значилося шість чи сім постійних членів і десяток прихильників. Усі постійні члени мали в минулому судимості за різні незначні злочини, у деяких випадках пов’язані із застосуванням насильства. Із загальної маси особливо виділялися двоє. Очолював клуб «Свавельшьо МК» такий собі Карл Маґнус, інакше Маґґе Лундін, портрет якого був видрукуваний у вечірньому випуску газети «Афтонбладет» у зв’язку з поліцейською перевіркою клубу в 2001 році. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Лундін уже мав п’ять судимостей. У трьох