Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Потім вона повернула назад у кафе «Блумберґ». Її не було менше трьох хвилин, але столик уже спорожнів. Лісбет огледілася, але чоловіка з кінським хвостом ніде не було видно. Потім вона поглянула на той бік і встигла помітити, як він промайнув, сховавшись за дверима ресторану «Макдональдс».

Їй довелось увійти слідом за ним. Він сидів у дальньому кутку в товаристві іншого чоловіка, одягненого в тому ж стилі, — у цього жилет був надітий поверх джинсової куртки, і Лісбет прочитала на нім слова «Свавельшьо МК». На малюнку було зображено стилізоване мотоциклетне колесо, що нагадувало виглядом кельтський хрест із сокирою.

Вийшовши з ресторану, Лісбет з хвилинку постояла нерішуче на Гьотґатан, а потім рушила в північному напрямку. Всередині неї немовби запрацювала тривожна сирена — її інтуїція сигналізувала про крайню небезпеку.

Лісбет Саландер зупинилася біля супермаркету і купила продуктів на тиждень: велику упаковку піци, три порції замороженої рибної запіканки, три сандвічі з беконом, кілограм яблук, дві білі хлібини, півкіло сиру, молока, каву, блок сигарет «Мальборо лайт» і вечірні газети. По Свартенсґатан вона дійшла до Мосебакке і, перш ніж набирати код квартири на Фіскарґатан, роззирнулася на всі боки.

Один сандвіч з беконом вона сунула в мікрохвильовку і прямо з упаковки випила молока. Увімкнувши кавоварку, вона сіла за комп’ютер, активізувала програму «Асфіксія 1.3» і скачала дзеркальну копію жорсткого диска адвоката Б’юрмана. Наступні півгодини вона провела, уважно вивчаючи вміст його комп’ютера.

Нічого цікавого вона там не знайшла. Судячи з усього, Б’юрман рідко користувався електронною поштою, так що вона виявила лише десяток повідомлень від знайомих та його відповіді. Жоден лист не мав відношення до Лісбет Саландер.

Зате знайшлася нова папка з фотографіями в стилі жорсткого порно, яка говорила про те, що він, як і раніше, цікавиться темою садистського приниження жінок. Але формально він не порушив її заборону на сексуальні контакти.

Відкривши папку з документами, що стосувалися його опіки над Лісбет Саландер, вона прочитала кілька щомісячних звітів. Вони відповідали тим копіям, які він на її вимогу і далі надсилав їй на різні електронні адреси.

Все, здавалося б, було в нормі.

Окрім, мабуть, одного невеликого відхилення… Зазвичай він створював документ із щомісячним звітом у перших числах кожного місяця, в середньому чотири години витрачав на редагування і надсилав до Опікунської ради точно в призначений термін — двадцятого числа кожного місяця. Зараз уже йшла середина березня, але складати звіт за поточний місяць він ще не починав. Що це — халатність? Адвокат пустився в загул? Був заклопотаний іншими справами? Чи затіяв якусь гру? На лобі Лісбет пролягла зморшка.

Вона вимкнула комп’ютер, сіла в крісло біля вікна і відкрила подарований портсигар Міммі. Закуривши сигарету, вона сиділа і дивилася в темряву. Вона ослабила контроль над Б’юрманом, а він же слизький, як вугор.

Лісбет захвилювалася. Спершу бісів Калле Блумквіст, потім ім’я Зала, а зараз ще бісів гівнюк Нільс Б’юрман, а на додачу до нього ще й напханий анаболіками альфа-самець з контактами в клубі маргіналів. Буквально за лічені дні спокій того впорядкованого світу, який намагалася створити навколо себе Лісбет, був порушений відразу кількома сигналами тривоги.

Тієї ж ночі, о пів на третю, Лісбет уставила ключ у двері будинку на Уппландсґатан поблизу Уденплана, де мешкав адвокат Нільс Б’юрман. Обережно відхиливши поштовий отвір, вона просунула всередину надзвичайно чутливий мікрофон, куплений у лондонському магазині шпигунської техніки. Вона ніколи не чула про Еббе Карлссона[46] і не знала, що в цьому ж магазині він купив техніку для прослуховування, використання якої в кінці 1980-х років стало причиною поспішної відставки міністра юстиції. Лісбет вставила у вухо навушник і відрегулювала гучність.

Вона почула глухе гурчання холодильника і дзвінке цокання принаймні двох годинників, один з яких висів на стіні у вітальні зліва від вхідних дверей. Вона ще раз відрегулювала звук і, затамувавши подих, стала слухати. З квартири доносилося різне потріскування і скрипіння, але нічого, що свідчило б про людську діяльність. Збігла хвилина, перш ніж вона вловила слабкий звук важкого рівномірного дихання. Нільс Б’юрман спав.

Вона витягла з отвору мікрофон і сховала його у внутрішню кишеню шкіряної куртки. На Лісбет були темні джинси, на ногах — спортивні черевики на ґумовій підошві. Вона безшумно вставила в замок ключ і обережно трохи відхилила двері. Перш ніж відчинити двері ширше, вона дістала із зовнішньої кишені куртки електрошокер. Іншої зброї вона з собою не брала, вважаючи, що цього їй вистачить, щоб упоратися з Б’юрманом.

У передпокої вона зачинила за собою вхідні двері і, безшумно ступаючи, пройшла в коридор, з якого вели двері до його спальні. Побачивши слабке світло, вона завмерла, але тут же почула хропіння. Вона пройшла далі й опинилася в його спальні. Увімкнута лампа стояла на вікні. Що це ти, Б’юрмане? Чи побоюєшся темряви?

Зупинившись перед ліжком, Лісбет кілька хвилин спостерігала за сплячим. Б’юрман мав постарілий і занепалий вигляд. Запах у спальні говорив про те, що він перестав стежити за собою.

Це не викликало у Лісбет ані найменшого жалю. На мить в її очах спалахнула іскра нещадної ненависті. На нічному столику стояла склянка — нахилившись і понюхавши, вона вловила запах алкоголю.

Нарешті вона вийшла із спальні. Швидко обійшовши кухню і не виявивши там нічого вартого уваги, Лісбет зайшла у вітальню і зупинилася на порозі кабінету. З кишені вона дістала щіпку крихт хрусткого хлібця і, не запалюючи світла, розсипала їх на підлозі. Якщо хто-небудь крадькома піде через вітальню, вона почує, як захрустять крихти.

Розташувавшись за письмовим столом адвоката Нільса Б’юрмана і поклавши перед собою електрошокер, щоб весь час був під рукою, вона почала методично переглядати шухляди і кореспонденцію, пов’язану з банківськими кредитами і фінансовою документацією. Вона відзначила, що він став неохайнішим і менш педантичним у веденні своїх справ, але нічого цікавого не знайшла.

Нижню шухляду столу було замкнено на ключ. Лісбет Саландер спохмурніла. Рік тому, під час її попередніх відвідин, шухляди стояли відчинені. Нерухомо втупившись у порожнечу незрячим поглядом, вона подумки уявила собі вміст цієї шухляди. Там лежали тоді фотоапарат, телеоб’єктив, маленький касетний плеєр, альбом фотографій у шкіряній оправі, коробочка з намистом, коштовними прикрасами і золотим перснем з написом «Тільда і Якоб Б’юрман. 23 квітня 1951 р.». Лісбет знала, що так звали адвокатових батьків, уже покійних. Вона вирішила, що перстень, мабуть, шлюбний і зберігається як пам’ять.

Значить, він тримає під