Читати книгу - "Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш"

   Що було далі, я не знаю. Можливо, я померла. Можливо, просто перестала існувати. Навколо була мерехтлива темрява, що переливалась фіолетовим кольором і сріблом. Не було ні холодно, ні жарко, було якось... ніяк. Я усвідомлювала і себе, і те, що сталося до мого потрапляння в це місце.

   Цікаво, а де зараз знаходиться Ларіон? Чи бачить він те, що зараз бачу я? І ледь подумала про нього, всередині відразу ж від болю стиснулося серце. Адже ми тільки повернули один одному колишнє життя. Знову об'єдналися після стількох випробувань, і все знову пішло шкереберть.

   Кришталево чиста сльоза скотилася по щоці і впала вниз. Під ногами абсолютно нічого не було, і здавалося, ніби я завмерла в невагомості. Але коли сльоза впала, від неї почали відходити хвилі, ніби я стояла на поверхні води.

   Нахилилася, спробувала намацати хоч щось, але рука провалювалася далі. Я немов і справді зависла в повітрі. Але потім від руки, на якій все так само був шлюбний браслет, з'явилася ледь помітна димка. Вона хоч і була чорною, але на тлі решти темряви відрізнялася. Її огортала райдужна нитка. Вони перепліталися, танцювали невідомий танець, з'єднувалися. Це наша магія? Значить все йде як потрібно?

   Чомусь здалося, що ця магія мене намагається кудись вести, або ж показує до чогось шлях. Я піддалася незрозумілому поклику і зробила крок вперед. Хоча і не покидало відчуття, ніби я топчуся на одному місці.

   І вже через кілька хвилин, вдалині побачила знайомий чоловічий силует. Ларіона теж вела невідома сила. І як тільки ми побачили один одного, відразу ж кинулися назустріч. Він схопив мене в обійми, притискаючи до своїх грудей. А я вчепилася в його піджак, немов в єдиний порятунок, який міг повернути мене до життя.

 - Все добре? - трохи стурбовано поцікавився у мене хлопець.

 - Не знаю, - я підняла на нього розгублений погляд.

 - Наскільки я розумію, все відбувається саме так, як і повинно бути, - тут же запевнив мене Ларіон, озирнувшись. - Тут магія переплітається і створює єдиний потік між двома людьми. І так як я розірвав будь-який зв'язок зі своїми попередніми родичами, вона створює новий початок.

 - Але перед тим, як опинитися тут, я почула голос твого батька, - відразу нагадала я, знову з цікавістю дивлячись на хлопця.

 - Я його теж чув. І був повністю впевнений в тому, що він покинув замок. А виявляється, мене обвели навколо пальця. Але поки що радує одне. Йому довелося сконцентрувати всю свою магію в один згусток, випустивши назовні. Це і створило ілюзію того, що його тут немає.

 - Значить ми...

 - Ні, ми все ще живі. І якби нас вбили, то це б відразу стало ясно...

 - Боляче... - закричала я, перебивши Ларіона.

  У цей момент на моїй руці від ліктя до передпліччя з'явилася різана рана. Відразу ж потекла кров, а я чітко відчула холодне лезо, яке порізало мене з неймовірною люттю.

 - Не панікуй, я зараз все виправлю, - але зцілити мою рану не виходило. Адже магія все ще не стала єдиною. Тож хлопець розірвав свою білу сорочку і перев'язав мою руку.

 - Що відбувається? - голос затремтів, але я намагалася тримати свої емоції і страх під контролем.

 - Цілком ймовірно, що зараз в ритуальному залі б'ються. А так як мій батько повністю залишився без магії, то його не бентежить використання будь-якої іншої зброї. Але, судячи з усього, нас хтось захищає. Не думаю, що старий священнослужитель впорається самотужки. Навіть помічники навряд чи допоможуть йому вистояти. Та й батько точно з'явився не один, - вголос розмірковував Ларіон.

 - Тоді хто може заступитися за нас і піти проти твого батька? - одразу поцікавилася я. Але відповідь з'явилася сама, в прямому сенсі.

   Навколишня темрява затремтіла, і срібні крапки раптом всі разом спалахнули. Я навіть заплющила очі, знову зарившись носом у груди хлопця. А вже через мить, коли тишу розірвав невідомий шум, озирнулася.

   Ми стояли в тій самій залі, де і проходив ритуал. Наші тіла як і раніше лежали на кам'яному підвищенні, оповиті подобою мильної бульбашки. Тільки поверхня її рухалася, немов її намагалися промацати великі невидимі руки. Немов це найтонша в світі тканина, що створює хвилі від випадкових поривів вітру.

   На моїй руці продовжувала кровити рана, послаблюючи саме тіло. А батько Ларіона атакував незрозумілими яскравими спалахами не тільки старенького священнослужителя, але і Міланію. Її прикривав той самий невідомий чоловік і ще парочка зовсім незнайомих людей. Один з помічників валявся на підлозі, другий допомагав відбивати атаки.

 - Не розумію, - видихнув трохи розгублено Ларіон.

 - Я ж казала, що вона намагалася нас врятувати. Але як вони опинилися тут, у твоєму домі, та ще й у найвдаліший момент? - я спостерігала за битвою, абсолютно не маючи змоги хоч якось допомогти.

 - Процес майже завершений, - прошепотів хлопець, дивлячись на наші тіла і на свою долоню, намагаючись створити магічний згусток. - Якщо вони протримаються ще трохи часу, тоді з'єднання магії завершиться, і нам більше нічого не загрожуватиме.

   Але я продовжувала спостерігати за тим, як незнайомі люди боролися за нас, намагалися врятувати наші життя. А ще вони йшли проти могутнього мага, який, поки що, був без магії. Ну, або без більшої її частини. Навіть страшно уявити, що було б зараз, якби вся його сила була при ньому. По спині пробіг холодок.

   У якийсь момент я відчула, як щось невідоме клубочиться в моїх грудях, пульсує і ніби норовить вибухнути. Голова закрутилася, ноги підкосилися, але я не впала. Ларіон встиг мене підхопити і притиснути до себе. Здається, в його очах мерехтить страх, хвилювання і занепокоєння.

   Біль, мене пронизав жахливий біль. І я б закричала, якби вистачило сил. Але свідомість почала затуманювати темрявою, густою, непроглядною і цілком відчутною. Що відбувалося в реальному світі, я не знаю, не бачу, не чую, але відчуваю.

   Мене знову вдарили гострим і холодним кинджалом. Цього разу біль розривав в області плеча. Я розплющила очі і побачила перед собою обличчя незнайомого чоловіка. Той миттєво відскочив від мене, мабуть, зовсім не очікуючи того, що я прийшла до тями.